Від укладача

Ігор Гирич

Епістолярна спадщина М. Грушевського складає серед матеріалів фонду № 1235 окремий і найбільший розділ. Листуванню вченого присвячено 610 справ, тобто за кількістю одиниць зберігання листи займають близько 3/4 всього обсягу документів історика.

Кількісно листування розподіляється таким чином: листів до М. Грушевського від окремих осіб налічується близько 12 тисяч; листів до вченого від окремих організацій, товариств та установ — понад 1 тисячу; листи Михайла Сергійовича до окремих осіб та до установ і організацій також становлять понад 1 тисячу.

Потреба видання такого покажчика є досить значною, бо існуючий архівний опис фонду № 1235 враховує далеко не всіх кореспондентів історика (у пропонованому покажчику їх принаймні вдвічі більше), хибує на численні помилки у прізвищах, у ньому відсутній підрахунок кількості листів, крайніх дат, кількості аркушів і сторінок.

Виправдовуючи архівістів, треба зазначити, що опис архівних матеріалів робився науковим працівником Н. Панчик на початку 1960–х рр. в умовах т.зв. прискореного методу опису документальних матеріалів родинного походження. Отже, часу на прискіпливе розбирання рукописів, які частково були в «розсипах», було надзвичайно мало. Попри це, фонд Грушевських за науково-архівним опрацюванням є одним з найкращих в ЦДІА України у м. Києві. Цілком виправданою, на наш погляд, є його структура: поділ документів на матеріали біографічні та службові, творчі, епістолярні, фінансово-господарські. На жаль, укладачу в зв’язку з різноманітністю документального масиву цю структуру не вдалося до кінця витримати. Так, листи М. Грушевського і до нього знаходяться в справах, які складають біографічний і службовий розділи, навіть розділ творчих матеріалів.

Не поодинокими є випадки, коли листи однієї людини зберігаються в кількох справах, що є наслідком невірного прочитання прізвища кореспондента. Так, нерозбірливий підпис тифліського вчителя Михайла Сергійовича – М. Горяєва, призвів упорядників фонду до помилки; з його листів було сформовано три справи, а один з них потрапив до числа листів з невстановленими адресатами. В іншому випадку до розряду невизначених кореспондентів віднесені листи відомого громадського діяча н педагога А. С. Синявського. Серед кореспондентів М. Грушевського це прізвище навіть не фігурує, незважаючи па те, що таких листів є понад сто і знаходяться вони у десятках справ.

До справи, де зібрані листи Сергія Єфремова, помилково потрапили листи (понад десять) Івана Стешенка. Виникає проблема з листами керуючого конторою «ЛНВ» Юрія Сірого-Тищенка, який у листах проходить під псевдонімом – Павло Пилипович Лавров. Його листи перебувають також в кількох різних справах.

Пропонований покажчик дозволяє подолати вище перелічені недоліки, бо враховує листи тієї чи іншої людини у всіх справах фонду.

Укладач покажчика зробив спробу встановити прізвища авторів листів, які складають одиниці зберігання невстановлених кореспондентів. На жаль, цілком цю справу виконати не вдалося. З вивченням та виданням епістолярної спадщини М. Грушевського цей недолік буде поволі усуватися.

Листи М. Грушевського можна підрозділити на три категорії: оригінали (як правило ті, що надсилалися на адресу родичів), листи, написані під копірку (партійні адресати та американські українці), а також принципового характеру листи, в чернетках (сконцентровані в спр. 265), наприклад, до М. Василенка, І. Нечуя-Левицького, П. Мілюкова тощо.

* * * *

Покажчик за структурою складається з трьох частин: листи до М. Грушевського (індивідуальні й від установ), листи М. Грушевського, візитні картки.

Доцільність введення останнього розділу диктується тією обставиною, що візитні картки вказують на тих осіб, з якими М. Грушевський мав особисті контакти. Цікаво, що далеко не з усіма, з ким історик зустрічався, він одночасно мав листовні контакти. Такі випадки позначені у покажчику зірочкою.

Описова позиція має шість пунктів:

1) Прізвище, ім’я, по батькові (останнє там, де це можна встановити); якщо кореспондент листується іноземною мовою, то в дужках прізвище занотовується тією мовою, якою писав лист автор.

2) Коротка анотована довідка про автора. Коли кореспондент є добре відома людина – анотація стисла, якщо ні – більш широка (сфера зацікавлень, посада, фах та ін., як правило, відповідають часу написання листів). Отже, певною мірою, обмежено, покажчик виконує роль своєрідного енциклопедичного довідника осіб, що складали коло знайомств М. Грушевського.

3) Перша цифра, подана після крапки й риски, вказує номер справи, де даний лист перебуває.

4) Друга цифра – аркуш або сторінка у одиниці зберігання. Це, може, найскладніша для розуміння частина описової позиції. Справа в тому, що у фонді зустрічаються два різновиди нумерації: посторінкова и поаркушна (вони позначені відповідно літерами: С. та Арк.); коли вся одиниця зберігання складається з листів одного кореспондента, літери «с.» або «арк.» ставляться після номера (читати треба, напр., 12 арк. – 12 аркушів). Але таких одиниць зберігання не так уже й багато. Якщо в справі є лише один чи кілька листів даного кореспондента, у покажчику зазначається лише та сторінка чи аркуш, де знаходяться ці листи. В такому випадку спочатку стоять літери С. чи Арк., а потім цифра (розуміти треба так: лише, напр., на сторінці 20 є листи цього кореспондента).

5) Наступна цифра – кількість листів кореспондента (враховано також листівки, записки, помітки па візитках).

6) Четверта цифра – крайні дати.Значна кількість листів змусила автора з самого початку відмовитися від бажання проанотувати кожен з них. Певною мірою фах кореспондента розкривають можливі теми у їх листуванні з М. Грушевським.

Наприкінці хочемо зазначити., що розглядаємо пропоновану роботу лише як першу сходинку на шляху дослідження архіву М. Грушевського. На жаль, з об’єктивних причин вдалося з’ясувати не всі спірні й сумнівні питання, розшифрувати прізвища деяких кореспондентів тощо.