М.Грушевський як організатор рецензійного процесу

Ігор Гирич

Окрема тема в проблемі «М.Грушевський і рецензії» – організаційна робота з залучення до бібліографічної роботи на сторінках «Записок НТШ» та інших періодичних видань, які редагував історик, виконавців зі сторони. Нас цікавить ставлення М.Грушевського до авторів-рецензентів, його вимоги до їхніх рецензій.

М.Грушевський постійно працює над удосконаленням бібліографічної рубрики. Перший том «Записок», які редагував О.Кониський, взагалі вийшов без рецензій. Перше десятиліття редагування «Записок НТШ», від 4-го тому журналу, М.Грушевський намагався в кожному числі подавати близько 30 рецензій (це від півсотні до сотні рецензованих книжок). З 1910 р. він удвічі збільшує обсяг рубрики, число рецензентів та кількість рецензованих книжок. До 1910 р. рецензійні матеріали друкувалися в двох рубриках – «Наукова хроніка» та «Бібліографія (рецензії і справоздання)»; чотири роки перед початком Першої світової війни остання рубрика отримала ширшу за трактуванням назву – «Бібліографія (оцінки, реферати, замітки)» [Див.: Бібліографія «Записок Наукового товариства ім.Шевченка». Том І – CCXL. 1892 – 2000 / Укладач В.Майхер, редактор О.Купчинський. – Львів, 2003. С. 33-323.].

М.Грушевський допильновував, щоб кожне число «Записок» мало однакове співвідношення статейного і рецензійного матеріалу. У перших томах «Записок НТШ», які мали до 200 сторінок друку, на статті припадало від 120 до 150 с., а на бібліографію разом з науковою хронікою – від 30 до 50 с. У другій половині періоду існування «Записок» під редакцією М.Грушевського на першу рубрику припадало до 200 с., а на рецензійну – 60 – 70 с. Тобто бібліографії мало бути не менше третини обсягу рубрики «Наукові статті».

Принцип подачі рецензійного матеріалу був не цілком сепарованим. Рецензії перемежовувалися з рецензованими статтями. Рецензії третього – шостого типів подавалися в «Бібліографії» за галузями наукових знань. Спочатку хронологічно висвітлювалися книжки з історії, потім уміщувалися рецензії на статті в збірниках і журналах. Після них публікувалися рецензії на твори з інших гуманітарних наук: етнографії і фольклору, мовознавства, філології, літературознавства, соціології, філософії історії і політології.

Вже в перший рік перебування у Львові Михайло Сергійович підбирає гурт рецензентів, до якого передусім залучає молодих українців київської семінарської громади. У своїх спогадах О.Лотоцький, якому доручено було збирати готові рецензії і пересилати їх до Львова, писав: «Поважну частину [рецензованої продукції] складали «Епархиальные ведомости», праці місцевих товариств, комісій, музеїв, поодинокі праці» [Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1932. – Т. 1. – С. 264 – 265.]. З 1898 р. О.Лотоцький [Там само. – С. 269.] став постійним співробітником рецензійного відділу «Записок», куди, крім наукових статей та інформаційного матеріалу, подав більше десяти рецензій.

До головного ґрона співробітників входили студенти Київської духовної академії С.Липківський (разом з О.Лотоцьким, автор найбільшого числа рецензій, брат митрополита УАПЦ Василя Липківського), Є.Червинський, С.Іваницький, М.Шпачинський, В.Селін, Г.Ярошевський (майбутній митрополит Православної церкви в Польщі), П. Петрушевський. Найбільш поширене історико-церковне періодичне видання на підросійській Україні – губернські «Епархиальные ведомости» – виходило в усіх 10 українських губерніях. Редакції деяких з них очолювали українці. Так, на чолі «Киевских епархиальных ведомостей» стояв давній старогромадівець Павло Троцький, а «Подольскими епархиальными ведомостями» керував товариш В.Антоновича і М.Грушевського протоієрей Юхим Сіцинський. Ці редактори самі писали рецензії для «ЗНТШ» на свої видання.

Коли О.Лотоцький переїхав до Петербурга, клопотання над рецензійниками перебрав від нього Сергій Єфремов. Він залучив до співпраці нових людей: В.Прокоповича (псевдонім С.Волох), В.Дурдуківського, В.Доманицького, Ф.Матушевського та ін. До започаткування «АНВ» С.Єфремов був одним із найплідніших рецензентів з підросійської України. А першу рецензію для М.Грушевського Сергій Олександрович написав ще у віці 18 років. У 1895 р. він відрецензував одеську популярну книжечку для народу «Шевченко – друг семьи» [У своєму юнацькому щоденнику С.Єфремов занотував: «Земляк дав мені роботу: написати для «Записок Наукового товариства ім. Шевченка» рецензію на книжечку, що недавно вийшла в Одесі «Шевченко – друг семьи». Рецензій я ще не пробував писати ніколи, часом тільки записував в дневнику враження від тієї або іншої книжки, але ж се зовсім друга річ». – IP НБУ ім.В.І.Вернадського. – Ф. 317. – Од. зб. 53. – Арк. 16 зв.].

М.Грушевський дуже покладався на маститих українських істориків – провідників Старої громади. Але ні В.Антонович, ні О.Левицький, ні В.Науменко не підтримали «Записок» своїми працями або рецензіями. На це у своїх листах до Володимира Боніфатійовича М.Грушевський неодноразово нарікав. Винятком був хіба О.Кониський, який постачав «Записки» і власними працями, і рецензіями.

Головний редактор «Записок» намагався закріпити за кожним рецензентом на постійно окремі багатотомні видання або окремих авторів, що значно полегшувало надходження від них рецензій. Зокрема, М.Залізняк від 1908 і до 1913 року рецензував для М.Грушевського закордонну літературу, що стосувалася проблем федеративного устрою держав. С.Єфремов спеціалізувався на українському красному письменстві, О.Лотоцький рецензував передусім історико-церковні праці.

З надісланими рецензіями М.Грушевський ще працював як редактор. Іноді авторські матеріали доводилося перекладати українською мовою, бо не всі рецензенти знали наукову українську мову і термінологію.

В архіві історика збереглися рукописи рецензій низки істориків. Серед них рецензії: І.Копача на книжку Є.Карського «Западнорусские переводы псалтыри в XV – XVII веках» (1896) (правок М.Грушевського в рукописі небагато, бо автор львів’янин) [ЦДІАК України. – Ф. 1235. – On. 1. – Спр. 248. – Арк. 3-6.]; І.Черкаського на працю І.Лаппо «Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI в.» (1897) [Там само. – Спр. 250. – Арк. 1 – 16.]; С.Єфремова на видання «Известия общества любителей изучения Кубанской области» (1899) (правок М.Грушевського так само небагато) [Там само. – Спр. 250. – Арк. 29.]; [Ю.Сіцинського] на «Труды Киевской духовной академии» (1899) (також із правками М.Грушевського) [Там само. – Спр. 250. – Арк. 17 – 25.]; В.Доманицького на працю К.Хамєця «Wsryd stepyw і jaryw» (1900) [Там само. – Спр. 248. – Арк. 1 – 2.]; [П.Косовича] (в журналі стоять прізвища О.Целевича, В.Гнатюка, С.Томашівського і Ю.Сіцинського) «Часописи видавані на [російській] Україні» (1900) [Там само. – Спр. 243. – Арк. 21-32, 56-66.]; рецензія М.Залізняка на французьке видання «Les Annales des Nationalites» (1913) [Там само. – Спр. 250. – Арк. 30 – 37.]. Усі ці рецензії були надруковані в різних томах «Записок НТШ».

Для учнів М.Грушевського написання рецензій – справжня наукова школа самостійного мислення. Усі його співробітники й учні були фахівцями широкого профілю. Приміром, І.Франко та В.Гнатюк редагували не лише книжки зі свого фаху – історії літератури, етнографії та фольклору, а майже з усього обширу гуманітарних знань. В.Гнатюк підготував десятки рецензій на твори красного письменства для «АНВ». С.Томашівський, І.Крип’якевич, М.Кордуба, І.Джиджора, М.Залізняк подали до «Записок» від ста до кількасот рецензій. Найбільшим тематично був рецензований матеріал у С.Томашівського, який вирізнявся схильністю до аналітичного рецензування. Інші учні М.Грушевського передусім рецензували книжки зі свого наукового фаху.

Найближчі учні (до 1906 р. – С.Томашівський, після 1906 р. і до 1914 р. – І.Джиджора) рецензували також усі головніші публікації М.Грушевського, натомість останній рецензував твори своїх учнів і співробітників – І.Франка, В.Гнатюка, І.Джиджори і С.Томашівського. Цей факт іноді мав нетактовне трактування серед опонентів М.Грушевського всередині НТШ. Так, О.Барвінський у 1899 р. поширив чутку, що львівський професор перед друком переглядав тексти рецензій М.Кордуби, бо боявся, щоб там не було «якогось нищення» [М.Кордуба писав: «Вість, немов то я мав перед п.Барвінським висказатися, що Ви жадали від мене рецензії до перегляду тому, що боялись якого там нищення: є прямо ложна, а при тім звучить так комічно, що дивуюсь, як Ви могли їй повірити… Я говорив тогди лише зі самим п.Б[арвінським], ніхто третій не був присутній. Отже, я не ошибаюсь, если скажу, що ся гадка, що се комбінація (доволі незручна) самого п.Барвінського, і тому я рівночасно пишу до нього та домагаюся прояснення справи… Симпатія і поважання – се річі, котрих годі кому накинути. Єсли Ви думали мене обидити, висказуючись, що обох сих чувств до моєї особи у Вас нема, – то ошиблись. Я за добре тямлю, що Ви для мене зробили, і кілько маю Вам завдячити. Мене, отже, сей виказ не обидив, лише вразив». – ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп.1. – Спр. 551. – Арк. 75-76. Лист від 16.ХІ.1899 р.]. І це сильно заторкнуло амбіції професора, який вважав причиною цієї плітки самого М.Кордубу і звинуватив його в відсутності учнівської симпатії та поваги.

З кінця першого десятиліття XX ст. І.Джиджора був відповідальним за наповнення редакційного відділу «Записок» [Дякую С.Паньковій за надані виписки з листів І.Джиджори.] і «ЛНВ». Підготовка рецензій була ніби на постійному виробничому потоці, що контролював М.Грушевський. Він щоразу приспішував і нагадував І.Джиджорі про обіцяні ним та іншими істориками з ентешівського оточення рецензії. Так, 13 вересня (за н. ст.) 1909 р. професор нагадував Іванові Миколайовичу: «Тому що не прислали рецензії на 88 том «Записок» і навіть не відписали мені, я був змушений просити Томашівського написати. Тепер треба 89 том, пришліть скоро (будете мати змогу поговорити про статтю Герасимчука). Але як не пришлете і не відозветеся до тижня, буду змушений просити кого іншого. Ви зостаєтеся непоправні вповні!» [Там само. – Спр. 265. – Арк. 24 і зв.].

М.Грушевський тримав у голові всі плановані до обговорення теми й книжки. Про статтю В.Герасимчука він нагадує І.Джиджорі у жовтні того ж року: ««Записки» львівські, книгу III за сей рік, я ще не замовив; зробіть зараз рецензію для «ЛНВ» – Ви ж хотіли мати змогу сказати щось про Герасимчука» [Там само. – Спр. 265. – Арк. 25 і зв.].

Його учні зволікали, не завжди дотримували слова, і М.Грушевському доводилося іноді буквально витискати від них заплановані рецензії. Так, у кінці січня 1911 р. він пише І.Кревецькому та І.Джиджорі: «Вже минає й другий тиждень, як просив я Вас рецензії на «Записки», том 97, і досі не маю, а мушу випускати книгу. Прошу зараз прислати і на будуче, будьте ласкаві, як уже Вас прошу про що-небудь, то скорше справлятися. Прошу добути рецензію на «Гаївки» («Матеріали до етнології») – п. Гнатюк тоді казав, що дасть Людкевич, а вже минуло з того часу більше півроку» [Там само. – Арк. 107.].

І.Джиджора здебільшого перебував у Галичині, тоді як М.Грушевський розривався у видавничих і науково-організаційних справах між Львовом і Києвом. А допильновувати рецензії доводилося постійно, бо потенційні автори також не сиділи на місці, а перебували часто у віддалених від галицької столиці місцях. 10 жовтня 1911 р. М.Грушевський нагадував І.Джиджорі: «Чи Євшан ще у Львові, чи вже поїхав? Коли маєте його віденську адресу, напишіть мені. Може, я буду мати час його побачити. Нагадайте йому про рецензії до «ЛНВ» і заграничну політику – статтю про англійську кризу. Кревецькому нагадайте про рецензію на Ковалева» [Там само. – Арк. 90 і зв., 92 і зв.].

До останнього моменту, поки М.Грушевський залишався головним редактором «Записок НТШ», він тримав руку на пульсі бібліографічного відділу. Смикав своїх учнів, нагадував про заборгованості, підганяв. Ось лише деякі приклади з його листів до І.Джиджори. 23 – 24 січня 1912 p.: «За Вами кілька рецензій до «Записок» – треба їх зробити тепер. Дорошенку писав, щоб скоренько прислав рецензію до «ЛНВ на III том бібліографії Івана Емеляновича Левицького, що мав тепер саме вийти, чомусь не присилає! (Крип’якевича просив рецензію на том Кордуби [йдеться про том з серії «Жерел з історії України-Руси – І.Г.] – теж не прислав досі)» [Там само. – Арк. 118-119.]. 2 – 3 лютого 1912 p.: «Дорогий Іван Миколаєвич!.. Писав Вам тому вже 10 день і питався про всячину, і досі не маю відповіді. Взагалі щось зле – не дістаю ні статей обіцяних, ні рецензій. Залізняк не присилає, ні Крип’якевич, ні Цегельський, ні Раковський» [Там само. – Арк. 149 і зв.]. 23 березня 1913 р.: «Я післав Вам відбитку М’якотіна і просив, щоб якнайскорше прислали рецензію на нього разом з Барвінським» [Там само. – Арк. 104 і зв. Вірогідно, не дочекавшись замовленої своїм учням рецензії, М.Грушевський написав її сам. Див.: Грушевський М. Рец. на публ.: МякотинВ. Очерки социальной истории Малороссии. I. Восстание Б.Хмельницкого и его последствия / / Русское богатство. – 1912. – № VIII – IX, XII (ЗНТШ. – 1913. – Т. CXVI. – Кн. IV. – С. 227-228).]. 29 березня 1913 p.: «Чому не відповідаєте на питання – чи внесли подання, чи передали рецензію до «Записок» [Там само. – Арк. 147 і зв.]».

М.Грушевський був вразливий на рецензійні ущипливі оцінки та прямі образи. Відомо, як у 1907 р. він покликав до суду за образу честі редактора-публіциста шовіністичного напряму Б.Юзефовича, коли той назвав М.Грушевського, який претендував на посаду завідувача кафедрою руської історії в Київському університеті, «ученым-лгуном». У Ь6 році відреагував на критику С.Єфремова в газеті «Киевские вести» на ніби неякісне редагування «ЛНВ». Він відповідав професорові Чернівецького університету Мільковичу на негативну оцінку першого тому «Історії України-Руси» німецькою мовою. М.Грушевський був талановитим полемістом і не уникав дискусій та полеміки.

Постійним позитивним рецензентом праць М.Грушевського після першої російської революції був Микола Василенко. Він найбільше серед усіх надрукував позитивних відгуків на твори свого колеги в російській періодичній пресі. Зокрема, у жовтні 1912 p. M.Василенко пише рецензії на «Культурно-національний рух на Україні кін. XVI – поч. XVII ст.» та російський переклад перших томів «Історії України-Руси» – «Киевская Русь». Першу з них сподівався умістити в петербурзькому журналі «Русское богатство» [ЦДІАК України. – Спр. 375. – Арк. 5-6.]. В грудні 1912 р. Микола Прокопович повідомляв М.Грушевського, що надіслав готову рецензію на «Ілюстровану історію України» в газету «Киевская мысль» [Там само. – Арк. 7.]. М.Василенко написав рецензії майже на всі найбільші окремо видані книжки М.Грушевського. Не випадково саме йому довірили рецензувати «Історію України-Руси» і писати про Михайла Сергійовича як історика в ювілейному числі «Украинской жизни» (№ 10,1916), присвяченому 50-річчю вченого.

Крім того, М.Василенко, можливо, найближчий для М.Грушевського історик-наддніпрянець у міжреволюційний період (1907 – 1914), писав рецензії на знакові праці української історіографії. Він рецензує для М.Грушевського відому книжку М.Слабченка «Малоросійський полк». Цю рецензію в українській історіографії за значенням і серйозністю розробки можна порівняти зі знаменитою рецензією М. Дашкевича на історико-літературне дослідження М.Петрова. Також М.Василенко рецензував джерельні видання свого молодшого товариша В.Модзалевського (на «Полтавські ґродські книги») [Там само. – Арк. 3 – 4.].

М.Грушевський мав чуття на талановитих рецензентів. Ледь чи не при першій зустрічі з В.Липинським він замовляє йому рецензію на «Історію України» М.Аркаса. Після зустрічі її учасник В.Доманицький писав М.Грушевському: «Липинський просить Вам уклонитися. Рецензію на Аркаса він напише. А коли перші його проби будуть удатні (для мене це певно), то він хоче дати до «Вістника» цілий ряд начерків про польських українофілів. Чи здасться?» [Там само. – Спр. 457. – Арк. 330. Лист від 1 лютого 1908 р.] В.Липинський дійсно став постійним автором періодичних видань, редагованих М.Грушевським. А по виході його видатної польськомовної праці «Z dziejyw Ukrainy» голова НТШ шукає серед своїх учнів рецензента на працю В’ячеслава Казимировича. Рецензію на книгу для «Записок» написав Микола Залізняк. 12 серпня він одержав примірник книги від В.Липинського, яку відразу безвідривно прочитав. 22 серпня М.Залізняк повідомив М.Грушевського, що бере на себе написання рецензії. 14 листопада готовий текст рецензії був надісланий до головного редактора «Записок НТШ» [ЦДІАК України. – Спр. 485. – С. 54, 56,125.].

М.Грушевський не пропускав нагоди відреагувати у відділі «Бібліографія» на всі помітні праці в ділянці українознавства. Тому сьогодні рецензійні рубрики «Записок НТШ», «Літературно-наукового вісника», «України» виглядають енциклопедією наукового життя в царині національної гуманітаристики. Однією з найцінніших її сторінок є рецензії М.Грушевського, які ми 14 томом повертаємо сучасному читачеві, бо першопублікації цих творів сьогодні є зовсім малодоступними.

Ігор Гирич

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. XII – XIX.