Автор

Ігор Гирич

Творчою розрадою Ю. Шелеста, справою усього життя було дві речі: збирання українських прізвищ і власний щоденник. Обома цими справами він займався ще від 1950-х рр. Для прізвищ назбиралася величезна картотека. За деякими підрахунками, їх у нього накопичилося до 350 тисяч бібліографічних карточок.

Ю. Шелест вирізав для картотеки некрологічні згадки з газет, ходив і списував прізвища з київських та сільських кладовищ, переглядав телефонні довідники українських міст і міст, де мешкає українська діаспора, розписував різні археографічні видання. Його головним настійливим проханням для відрядженого було: “Привезіть телефонний довідник звідти, де ви будете”. Але робив усю цю роботу якось без системи, спонтанно, як художник. Я так і не зміг довідатися, за яким принципом він здійснював опрацювання джерел. Але пророблена величезна робота, здйснено колосальний сизіфів труд, і хотілося б, щоб він не пропав для науки.

Не менш важливим для української культури є й щоденник Шелеста. Розпочав його Юлій Володимирович ще перед своїм арештом у 1972 р. Його вилучили в нього каґебісти і використовували як доказ його антрирадянської діяльності. Після повернення з другого ув’язнення вилученого щоденника так і не віддали. Шелест завів його знову і вписував у нього події від 1970-х років до останніх днів життя.

Власне, це був не лише щоденник, а твір красного письменства, оригінальна художня література. Поетична натура Ю. Шелеста, що не реалізовувалася в публічних творах, знаходила свій вираз на сторінках щоденника. Химерний світ душі його, що ніби шукав себе у незвіданому потойбіччі, яке передрікало подальше майбуття у світі реальному. Він вірив у сни і тлумачив їх за сонниками та гороскопами, він малював свої нічні видіння, живописав їх своєю фантазією. Серйозне примхливо перепліталося з смішним, стиралася межа між дійсним і навіяним багатою уявою автора.

Нам, його шанувальникам, хотілося зрекламувати цей грандіозний твір Ю. Шелеста. У 2004 р. багато часу його життя минуло на майдані. Коли готувався спеціальний “померанчевий номер” журналу “Молода нація” (видавництво “Смолоскип”), то Юлій Володимирович відгукнувся на пропозицію надрукувати уривки з його щоденника, радо погодився і приніс мені на упорядкування [28]. На жаль, довелося його записи майже вдвічі скорочувати. Викидати уступи особистого характеру і прецікаві еротичні й історіософські сни-новели Ю. Шелеста, що відступали від основної теми числа. Але попри навіть вимушене скорочення, його матеріал, як по мені, був найкращим у журналі. Він здається мені найглибиннішим з поміж інших за екзистенцією і мистецькою подачею. Він найменше підпадає впливові часу, виглядає зовсім некон’юнктурним за змістом.

Як вийшов номер з друку, Шелест періодично з’являвся в редакції і брав для себе з десяток примірничків, щоб роздати всім друзям і знайомим. Здається, він так і не міг повірити, що цей матеріал може бути оприлюднений для широкої публіки. І директорові видавництва “Смолоскип” Осипу Зінкевичу важко було змиритися з неформальністю блискучого мовного стилю Юлія Володимировича, через що останній терпів конфлікт у видавництві, у т. ч. й через згаданий апостроф в імені В’ячеслава Чорновола.

А скільки ще цього щоденника залишилося зовсім невідомим нашим читачу. Ми надрукували лише три друкованих аркуші. А всього це цілі томи текстів, що не укладуться й у п’ять томів. Може, колись його вдасться видати цілком, без купюр. Ми вже маємо досвід щоденниковидавання шістдесятників на прикладі ґросбухів Леся Танюка. Але наскільки безпретензійнішими й щиріщими виглядають записки Юлія Шелеста у порівнянні з самозакохано-тенденційними мемуарами офіційного шістдесятника, що відразу готував їх “для історії”.

Чи стане бажання у якогось видавництва видати багатотомний щоденник Шелеста? Чи знайдеться місце у Інституті мовознавства для картотеки прізвищ Ю. Шелеста? Хочеться вірити у позитивне вирішення цих проблем.

Примітки

28. Шелест Ю. Помаранчеві сторінки з щоденника. 2004 рік // Молода нація. Альманах. – 2005. – № 1 (34). – С. 58–107.