До історії топографії Печерської частини
Києва ХІХ ст.

І. Б. Гирич

(за матеріалами Київської інженерної команди)

Фонд Київської інженерної команди, що зберігається у ЦДІА УРСР, містить карти, кресленики, плани Печерської частини Києва XVIII – XIX ст. За матеріалами простежується, як змінювався загальний вигляд фортеці в різні часи.

Із заснуванням Петром І нової фортеці на Печерську в Києві розпочала роботу Київська інженерна команда. Поодинокі згадки в історичній літературі свідчать про її функціонування в той час, проте загальний масив документів фонду Київської інженерної команди, що зберігається у ЦДІА УРСР у м. Києві, відображає більш пізній період її існування, з кінця XVIII – до другої половини XIX ст.

Інженерна команда була складовою частиною інженерного управління Києво-Печерської фортеці, яке відало оборонними об’єктами, будинками, технічними спорудами, а також військовими шляхами, мінними та іншими допоміжними засобами військової оборони. Команда була його робочим органом. В її обов’язки входило: розробка проектів військових споруд, вирішення питань технології, будівництва, контроль за проведенням ремонтних робіт та ін. Очолював команду військовий інженер у чині полковника, його підлеглими був офіцерський склад інженерів-помічників, а особовий штат команди складався з креслярів-картографів, котрі проходили військову службу у званнях кондукторів та фейєрверкерів, вони в свою чергу розподілялись на різні категорії-класи. Спеціальну освіту креслярі здобували спочатку в школах землемірів, а згодом в інженерних школах, заведених у Росії з 1804 р.

Основу збірки становлять карти, кресленики, плани фортеці та її частин. Вони зберігаються групами відповідно до основних споруд фортеці: Шпитальні та Васильківські укріплення, Жандармські казарми, Арсенальні майстерні, Миколаївські казарми, арештантська рота на території Пустинно-Микільського монастиря, цитадель – стара Петровська фортеця, казарма кантоністів, круглі башти, Заіринецькі укріплення, Подільська брама, підпірний мур у Проваллі, цегляні заводи в долині Либеді.

Нова фортеця, будівництво якої розпочалось у 1831 р., змінила структуру Печерської частини міста, створила та закріпила нові його райони, вулиці, площі. Під час будівництва більшість будинків, що існували на початку XIX ст., підпала під знесення. На картах послідовно фіксувався стан Печерського містечка напередодні великих зрушень, під час будівництва фортеці та після нього. Завдяки цим матеріалам (головним чином загальним планам цієї частини міста) стає можливою рекоистукція історико-топографічної структури цього району, спроба котрої запропонована у цій статті [ЦДІА УРСР, ф. 1434, оп. 1, спр. 1, 2, 4, 7, 48, 49, 77 – 79, 83, 84. Використані плани лише Печерського містечка].

На межі XVIII – XIX ст. Київська фортеця переживала своєрідний етап відродження. У зв’язку з підготовкою Росії до війни з наполеонівською Францією в Києві за наказом військового міністерства ремонтувалися і поновлювалися старі оборонні споруди та прискорено зводилися нові. Навіть після Вітчизняної війни 1812 р. із внутрішньополітичних міркувань царська влада санкціонувала будівництво Нової Печерської фортеці, яке продовжувалося чверть століття і було остаточно завершене лише у 60-х роках XIX ст. Саме цей більш ніж півстолітній період історії висвітлюють документи фонду Київської інженерної команди.

У 1817 р. на Печерську налічувалося 17 з 49 цегляних будинків міста [Иконников В. С. Кнев в 1654 – 1855 гг.: Ист. очерк. – Киев, 1904. – С. 124]. На одному з планів Києва початку 19 століття [ЦДІА УРСР, ф. 1434, оп. 1, спр. 83, арк. 3] зображено 5 кам’яних будинків вздовж еспланадної лінії. Всі вони були побудовані в 1803 – 1806 рр. і розміщувалися в районах сучасних вулиць Суворова та Кутузова.

Печерськ, або Печерський форштадт, як його офіційно називали до початку будівництва Нової фортеці, географічно розміщувався на Печерському плато, обмеженому з усіх боків урочищами та ріками: з півдня – долиною ріки Либідь, з південного сходу – Наводницьким яром, з півночі і сходу – Дніпром, з південного заходу і північного сходу – Кловським яром.

Головними вулицями Печерська були: Микільська (нині вул. Січневого повстання), яка з’єднувала фортецю із самим містом і Подолом; на ній розташовувалися будівлі Пустинно-Микільського монастиря. Московська вулиця пролягала, як і зараз, але розпочиналася від перешийка, що єднав Липки і Печерськ. Мініховський ретраншемент, насипаний у 1737 р., обмежував Печерськ із заходу, але на початку XIX ст. його вал зруйнувався; форштадт почали забудовувати в бік долини Либеді, вздовж Васильківської вулиці, котра стала продовженням Московської та Еспланадної вулиць після їхнього злиття.

Зведення з 1831 р. Васильківських укріплень (редут № 1) Нової Печерської фортеці спричинилося до руйнування новозбудованих кварталів цієї частини міста, в результаті чого вона набула меж Печерського форштадту кінця XVIII ст. Територія Печерська в обрисах старого ретраншементу мала відносно регулярне планування. Напрямок вулиць був такий: з півночі на південь (три вулиці); із заходу на схід (чотири вулиці). Перетинаючи одна одну під прямим кутом, ці вулиці створювали 13 кварталів, котрі розташовувалися в межах території між баштами № 2 і 3, між Шпитальними укріпленнями та Печерського площею. За формою квартали утворювали п’ятикутник (200 : 200 : 150 : 300 : 250 саж. [1 сажень – 2,134 м]) з площею в центрі (район сучасної пл. Лесі Українки) розміром 100 : 70 саж. [ЦДІА УРСР, ф. 1434, оп. 1, спр. 83, арк. 2]

Розпочате 28 червня 1831 р. будівництво редуту № 1 і башти № 4 було в основному завершене в серпні 1836 р. (див. вклейку) . Незнесеними залишались вісім кварталів: шість – біля башти № 2, два – між баштою № 3 і шпиталем.

Плани, котрі фіксують ці будівельні роботи, дозволяють зробити висновок, що генеральний план фортеці змінювався в процесі будівництва [Там же, спр. 2, арк. 32]. Багато із запроектованих об’єктів так і не було зведено, а замість них з’явилися інші споруди [цей факт не відображено в краєзнавчій літературі; не розглядаються іездійснені проекти будівництва й у спеціальних виданнях]. Так, не збудовано оборонні казарми на 2 батальйони між баштами № 4 і № 2 (біля 200 саж. у довжину), башту № 8 біля трапезної Військово-Микільського собору. Натомість зведено казарми жандармського полку та Миколаївські казарми на перешийку (за проектом мала бути башта № 7). Крім того, в будівництво, намічене генеральним планом до здійснення, після 1836 р. були внесені уточнення і доповнення, від яких врешті-решт відмовились. Так, башту № 6 передбачалося вдвічі збільшити в діаметрі (до 36 саж.), відсунувши її від схилів Кловського яру, а саму башту використати під приміщення для утримання в’язнів.

Цілий ряд фортечних споруд проектувалося переобладнати під приміщення для утримання військових арештантів, що, очевидно, було спричинено наслідками польського повстання 1830 – 1831 рр. В середині 30-х років XIX ст. вже існував тюремний замок у південно-східному куті Васильківських укріплень. Але цього виявилося недостатньо і до збудованого планувалося додати круглу башту у Наводницькому яру – навпроти люнету № 1 на завороті шляху від понтонного мосту через Дніпро до Нижньо-Московської брами, а також новий тюремний замок (на зразок Одеського) на півдні – від башти № 5, де закінчувалася Мільйонна вулиця (сучасна вул. П. Мирного). У зв’язку з тим, що остання в’язниця виходила за межі ліній Нової Печерської фортеці, стіну, що з’єднувала Шпитальні укріплення з баштою № 5, призначалося відсунути на південний захід на 60 – 120 саж. Проте план не був здійснений.

Головна площа Печерська ще з XVIII ст. – Печерська, або, як її називали, Торгова площа. План 1835 р, фіксує навколишню місцевість, перераховує деякі вулиці [ЦДІА УРСР, ф. 1434, оп. 1, спр. 83, арк. 4]. Німецька вулиця була межею руйнування кварталів, а далі будівництво продовжувалося по вулиці Новий Васильківський шлях, котра проходила між Васильківськими і Шпитальними укріпленнями, ведучи до р, Либеді (зараз вул, Щорса). Від Печерської площі в південному напрямку відходили Велика і Мала Шиянівські (сучасні вулиці Лєскова і Немировича-Данченка). Паралельно Німецькій вулиці на плані зображено Шпитальний провулок.

Проектувалось перепланувати Печерську площу з метою надання їй прямокутної форми, для чого необхідно було відрізати виступаючий за червону лінію проекту квартал між Великою і Малою Шиянівськими вулицями, а також провести нову вулицю на західному боці площі, повз споруджувану Ольгінську церкву [Була закінчена у 1837 р. (див.: Петров Н. И. Исторнко-топографические очерки древнего Києва. – Киев, 1897. – С. 215)], яку зводили замість дерев’яної Володимирської, що потрапила під еспланаду.

Місцевість Шпитальних укріплень [ЦДІА УРСР, ф. 1434, оп. 1, спр. 84, арк. 7] ще на початку XIX ст. була зайнята дерев’яними будівлями стаціонарного шпиталю. На місці зведеної Північної напівбашти прямокутником розташовувалися чотири бараки, один з яких призначався для хворих фортечних в’язнів. Інші будівлі й замкнений двір використовували у службових справах. Сарай, цейхгауз, стайня, будинок комісара та намети для хворих офіцерів простягалися на 125 саж. Вздовж місця, де був збудований кам’яний шпиталь Нової Печерської фортеці, із заходу на схід зорієнтовані будинки головного лікаря, ординатора, наглядача. Тут була також тимчасова лазня, корпус для хворих «нижніх чинів» і швальня (п’ять споруд), а позаду – шість будинків служб. Біля північного капоніра на невеличкій ділянці знаходилося двадцять садиб київської бідноти, де поміж бараків для хворих і кількох житлових бараків шпиталю розміщувались хлібопекарня, училище фельдшерських учнів і ще один флігель на десять хворих. В північно-східному напрямку від шпиталю містилася 21 садиба, а загалом тут було 87 садиб.

Після 1837 р. Печерська площа перестала бути топографічним центром Печерська [Там же, спр. 1, арк. 1]. На південь від площі залишалося лише шість папівкварталів, котрі утворювали Московську вулицю з площею, і Фурштатська вулиця, де знаходились фурштатські склади. У 1843 р. на Печерській площі, яка на той мала розміри 120 : 75 саж., проектувалося будівництво екзерцицгауза – критого приміщення для підготовки військ (25 : 12 саж.). На північ від Кловської вул. на плані зазначена Мушкательська вулиця. Головна вулиця Клова, яка проходила по дну Провалля, звалась Бульйонна.

Найбільші садиби розміщувались у південній частині Печерської площі: садиба аптекаря Ейсмана (421 кв.саж. [там же, спр. 1, арк. 15]), каретника Ріперта (225 кв.саж. [Там же, спр. 78, арк. 14 (підрахунки автора – І. Г.)]), а також велика садиба Києво-Печерської лаври (три будівлі, одна з яких – церква, садок). Квартал між вулицями Московською, Арсенальною, Печєрською площею та Мільйонною належав поміщику Шиянову, ім’я якого носили вулиці Велика і Мала Шиянівські. Паралельно Арсенальній вулиці на відрізку у 70 саж. йшла Мільйонна вулиця. Під кутом від Московської вулиці проходила Рибальська, а на 60 саж. від неї йшла паралельно Різницька вулиця.

Плани 1836 і 1837 рр. [там же, спр. 2, т. 1, арк. 29; спр. 49, арк. 2] дають назви маловідомих вулиць району Печерська між Кловським яром і Московською вулицею. Це – Трипільська (проходила на північ паралельно Московській вул.), Хрестова (Хрестовська, мала назву від розташованого тут кладовища) та Улашевська (Уласієвська) вулиці (в середині XIX ст. тут була прокладена Кловська вул.). Остання, можливо, отримала свою назву від садиби Василя (Уласія) Мізерного, повз яку вона проходила. Сінна площа знаходилася між Московською і Трипільською вулицями. Ця назва поширена в Києві як загальновживаний топонім.

У 1844 – 1847 рр. на протязі Московської вулиці, між Різницькою вулицею та Сінною площею, збудовано казарми жандармського полку. Споруда мала підковоподібну форму, оскільки повторювала рельєф місцевості.

У 1846 – 1851 рр. та 1850 – 1854 рр. під башту № 6 та арсенальні майстерні відійшли квартали Хрестовської вулиці. У 1852 р. був прокладений Кловський узвіз, який з’єднав Печерськ з Липками в районі Печерської площі [там же, спр. 49, арк. 10]. В 1844 р. біля південного рогу «підкови» Жандармських казарм зведено плац, перенесений із садиби жандармського полку на Липках (район сучасної вул. Орджонікідзе) [там же, спр. 77, арк. 9].

Московська вулиця з початком будівництва фортечного комплексу Жандармських казарм, башти № 6, арсенальних майстерень ставала внутрішньою еспланадною лінією фортеці. У зв’язку з цим її правий бік майже повністю зносився [там же, спр. 84, арк. 21]. Між Жандармськими казармами і арсеналом на протязі 120 саж. по Московській вулиці розміщувалися вісім садиб. Найбільша з них у центрі від кута – «іноземця Гейнріха» [там же, арк. 17]. Кількість будівель у кожній садибі, як і в знесеній, не перевищувала п’яти; фасадом на вулицю виходили три.

Відстань між будинками садиб на Печерську коливалася від 2 – 4 до 15 – 20 саж. У серпні 1854 р. на цей трикутник (Московська вул. – Жандармські казарми до башти № 6 – арсенальні майстерні) проектувалося перенести з еспланади на Липках садиби Семенюти, Маркевича та Корта, всього близько п’ятнадцяти житлових будинків, три з них були цегляні [там же, спр. 83, арк. 26].

Миколаївські казарми будувалися протягом 1846 – 1850 рр. на «перешийку», що з’єднував Печерськ з Липками. Розмір його був досить незначний: в ширину 25 саж., в довжину 75 саж. [там же, спр. 84, арк. 12] По ньому проходила єдина найкоротша дорога з Печерська в Старе місто і на Поділ, проте на картах команди другої половини XIX ст. вона не має назви. Найвірогідніше, називалася Графським провулком (він поєднував «перешийок» з Микільською вул.), оскільки на плані 1844 р. він викреслений під такою назвою [там же, арк. 12]. Можливо, назва провулку походила від садиби графа К. Разумов-ського (знаходилася на місці сучасного надземного павільйону станції метро «Арсенальна»), яку той у кінці XVIII ст. подарував своєму племіннику, в майбутньому генерал-майорові, міністру юстиції Д. П. Трощинському [Записки П. Д. Селецкого // Киев. старина. – 1884. – № 9. – С. 622]. На іншому плані провулок називається Трощинським [ЦДІА УРСР, ф. 1434, оп. 1, спр. 83, арк. 32].

Ця садиба – рідкісний зразок комплексу житлових будинків. Головними елементами цього комплексу були: помешкання господаря та його родини, два симетричних флігеля, господарчий двір, навколо якого розміщувалися стайні, кухні і т. ін., а також, як обов’язковий елемент поміщицького маєтку, садок. Проте на середину XIX ст. садиба збереглась не повністю. Головний дерев’яний будинок був розібраний попереднім власником К. Разумовським і перевезений у Яготин. У кінці 1837 р. садиба була придбана казною і на її території розмістився інженерний двір фортеці. Загальна площа садиби сягала 14 тис. кв. саж. [там же, спр. 84, арк. 8] У 40-х роках XIX ст. на території садиби розміщувалися два паралельні флігелі (7 : 22 саж.), котрі торцевими сторонами виходили на Микільську вулицю. По краях довгої сторони флігелі мали ризаліти, які між собою з’єднувалися відкритими галереями. Двір, котрий вони утворювали, був квадратної форми. Довжина садиби по вулиці Микільській сягала 40 саж.

Найбільшим архітектурним комплексом Микільської вулиці була територія Пустинно-Микільського монастиря, яка у 1831 р. віддана фортечному відомству. Головна церква – Микільський собор – була перетворена в гарнізонний Військово-Микільський собор, а кам’яні трапезна і будинок ігумена прилаштовані під арештантські казарми. На плані 1852 р. [там же, спр. 1, арк. 7] детально зображена місцевість між Військово-Микільським собором та садибою Трощинського. На 15 саж. на схід від флігеля Трощинського по Микільській вулиці в бік Лаври, навпроти будинку Іпсіланті, знаходилась Миколаївсько-Слупська церква. Вздовж вулиці монастирська територія мала довжину 50 саж. Далі на схід розміщувалося подвір’я Києво-Печерської лаври (25 : 50 саж.), котре почасти складалося з цегляного будинку готелю, а також з монастирських господарських споруд, що творили внутрішній двір.

У серпні 1854 р. [там же, арк. 7] розроблявся проект влаштування фортечного плацу від Миколаївських воріт до Військово-Микільського собору (250 : 12 саж.); Микільську вулицю передбачалося відсунути в бік форштадту на 10 – 15 саж. Чотири будинки з садиби Маркевича (знаходилась на Липках) за проектом мали перенести на південний схід від собору.

В 50-х роках XIX ст, в кварталі між Кловською вулицею і Кловським узвозом споруджуються три понтонних сараї.

Приватна забудова в межах Ново-Печерської фортеці регламентувалася генеральним планом, затвердженим Миколою І 25 січня 1830 р. [там же, спр. 83, арк. 23] Дерев’яні будівлі дозволялося зводити на території, обмеженій лінією: від рогу Бутишева провулка (тепер вул. Іванова) та Московської вулиці до Микільської – до місця, де брала початок садиба Микільсько-Слупського монастиря, далі по еспланадній до перетину з Московською вулицею. Інший район дерев’яної забудови – від Жандармських казарм до Різницької вулиці, далі по Кловській повз Печерську площу, по вулиці М. Шиянівській до еспланади перед Васильківськими укріпленнями, потім по В. Шиянівській до Печерської площі, по Арсенальній вулиці до Московської вулиці до її з’єднання з Різницькою.

Кам’яне будівництво в Києві офіційно дозволялося для тих районів, що прилягали до фортечних мурів, від шпиталю до Миколаївських казарм. Але з 1844 р, було взагалі заборонено споруджен-ня дерев’яних будинків і в зв’язку з цим кількість кам’яних будинків на Печерську поступово зростала. Якщо до кінця другого де-сятиріччя ХЇХ ст. нараховувалося 14 таких будівель, то у 1845 р. їх було 76 [Иконников В. С. Вказ. праця. – С. 201]; з них 3-поверхових – чотири будинки, 2-поверхових – 28, одноповерхових – 14; дерев’яних на цегляному поверсі – 30, дерев’яних на кам’яному фундаменті – 240.

З 1832 по 1846 р. при будівництві київської фортеці було знесено 533 будинки [Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. – Киев, 1852. – Ч. 1. с. 328]. Фортечні споруди разом з еспланадою зайняли загальну площу 908 десятин 456 кв. саж. Житлові квартали Печерська набули правильних абрисів, обмежених внутрішньою еспланадою. За формою Печерськ став нагадувати трикутник (вулиці Микільська, Еспланадна, Московська) в поєднанні з неправильним чотирикутником. Планування вулиць, що залишилися, з часом майже не змінилося. В результаті переміщення частини населення Печерська на нове місце проживання утворився новий район Києва – Либідська частика, або «Новое Строєніе». В кількісному відношенні населення Києва збільшилося за рахунок військових частин майже до 60 тис. чоловік, що поселились у новозбудованих казармах, і в кінці 1850-х років третину київського населення становили військові, більшість яких мешкала на Печерську.

Одержано 12.10.1989 р.

Опубліковано: Проблеми історичної географії України. Київ, 1991, с. 54 – 61.