Діяльність Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва (1910 – 1919) та його діячі

І. Б. Гирич

Питаннями охорони пам’яток старовини мистецтва на Наддніпрянській Україні почали займатися ще в середині ХІХ ст., коли були створені в Києві Тимчасова комісія для розгляду давніх актів і Комітет для дослідження старожитностей. В другій половині ХІХ – поч. ХХ ст. до цієї роботи залучені київські наукові товариства Нестора-літописця, Церковно-історичне і археологічне товариство при Київській духовній академії, Товариство шанувальників старожитностей і мистецтв при міському музеї і Військово-історичне товариство.

На початку ХХ ст. проблема охорони пам’яток залишалася поза увагою держави. Пам’ятки історії та мистецтва не обліковувалися, науково не реставровувалися, не визначено було навіть саме поняття „пам’ятка старовини та мистецтва”. В умовах інтенсивного промислового розвитку, масового будівництва в містах, процес знищення пам’яток набув масового характеру. Перший всеросійський журнал, присвячений питанням мистецтва і збереженню пам’яток минулого „Старые годы” вів з номера в номер окрему рубрику, у який наводив факти нищення пам’яток архітектури і мистецтва, варварські перебудови на історичних спорудах, нецільове пристосування та використання пам’яток. Зокрема подавався і матеріал з України. [Лукомский Г. Хроника провинциальных вандализмов // Старые годы. – 1911. – Октябрь. – С. 65 – 67; Лукомский Г. Материалы по истории вандализма в России // Там само. – Ноябрь. – 1912. – С.42 – 46.] Наприклад про стан пам’яток архітектури в на Волині: Заславі, Острозі, Кременці, Почаєві, Вишневці, Дубно, Рівному визначний український мситецтвознавець і музейник. Діяч охорони пам’яток Г.Лукомський писав:

„Порівняно мало вивчені пам’ятки архітектурної старовини Волинської губернії звертали не багато уваги императорської археологічної комісї, на свій сумний стан, обурливу реставрацію. Але ще менш бережливим було ставлення до цих пам’яток місцевої адміністрації та приватних власників…. Тому нині не існує вже зовсім багатьох давніх соборів (Старокостянтинів, Острог), зруйновані або по-варварському спотворені переробками багато костелів, віддані забуттю палаци, вирубані парки, зачинені монастирі, вигладжуються поступово усі ознаки колишньої величі багатьох садиб, в палацах влаштовані казарми, мури фортець заросли кущами, розібрані до основи на матеріал для будівництва замки 16 – 17 століть.” [Лукомский Г. Хроника провинциальних вандализмов // Старые годи. – 1911. – Октябрь. – С.65 – 67.]

Усвідомлення необхідності збереження пам’яток небайдужою частиною київської інтелігенції призвело до створення із членів вже існуючих київських наукових товариств нової організації.

Досвід КТОПСІМ цікавий сьогодні, як зразок небайдужості і досягнення значних результатів малими силами та обмеженими фінансовими засобами. Діячі товариства заслуговують на вдячну пам’ять нащадків.