Соборність України
Ігор Гирич, Світлана Панькова
Третій тематичний блок публіцистики М.Грушевського, друкованої в томі, становлять статті, присвячені ідеї соборництва українських земель. З нею пов’язані проблеми прищеплення досвіду Галичини підросійській Україні, творення нового всеукраїнського громадянства; подолання негативних стереотипів у відносинах між галичанами і наддніпрянцями; вироблення спільного правопису; надання «Літературно-науковому вістнику» значення всеукраїнського органу.
М.Грушевський потрапив у Галичину в час перетворення українства зі справи одиниць на рух мас. Тому в Києві він краще за будь-кого з наддніпрянців міг оцінити, яке значення для Великої України мають галицько-українські досягнення. У статтях «» та «» проголошувалися ключові завдання національного суспільно-політичного життя підросійських українців, насамперед засвоєння галицького досвіду боротьби з польським політичним і культурним утиском. Головну мету М.Грушевський вбачав у вихованні української культурної самодостатності, відмові від добровільно взятої залежності від великоросійської суспільної думки, друкованого слова.
Позаяк українська інтелігенція Києва жила передусім російськими інтересами, то пріоритет культури північного сусіда був незахитаним, навіть більше, ставав рідним. Нерівномірність у розвитку Галичини і Наддніпрянщини, відмінність у віросповіданні, впливи двох протилежних – європейського та азійського – типів ментальності різнили українців обох імперій. Стверджуючи соборність у теорії, на практиці представники цих еліт ставилися один до одного з певним підозрінням і зверхністю. Відцентрові тенденції постійно давалися взнаки. Власне Грушевський акумулював у своїй діяльності цю проголошену спільність і проніс її через усі перипетії міжреволюційного часу.
У боротьбу з наддніпрянським партикуляризмом М.Грушевський вступив і в полеміці з приводу видання «Історії України-Русі» М.Аркаса («», «», «Замість новорічної»). Проект підготовки до видання цієї книжки виник у середовищі редакції «Ради» в період, коли Грушевський оголосив про свій намір перенести ЛНВ до Києва. Працю М.Аркаса історик сприйняв не лише як науково неякісний продукт, але і як літературу, шкідливу національному вихованню. Характерно, що через цю книжку наступило охолодження стосунків ученого зі співробітниками видавництва «Вік», визначними представниками наддніпрянської еліти С.Єфремовим, В.Доманицьким і Ф.Матушевським.
Натомість виразом галицького політичного партикуляризму стала діяльність Української національно-демократичної партії. Критика галицької політики, висловлена М.Грушевським у статтях, вміщених у «Літературно-науковому вістнику» в 1909 – 1910 рр. і об’єднаних згодом у брошурі «» (Львів, 1911), викликала незадоволення з боку його політичних опонентів у Галичині. Безкомпромісна боротьба Грушевського з угодовською позицією лідерів УНДП К.Левицького, Ю.Романчука та ін. була пов’язана насамперед з ревізією керівництвом партії поглядів на ідею соборності. Галицька політика, скерована на досягнення українсько-польського компромісу, фактично загрожувала будівництву Української держави на культурному та цивілізаційному європейсько-азійському розламі, обмежуючи її історичною Європою.
Повернення М.Грушевського в Україну підросійську з початком війни 1914 р. також було даниною ідеї соборності. Для нього Галичина при всій її значущості була все-таки лише часткою Великої України. А щоб здійснити всеукраїнський соборний проект, треба було працювати, перебувати в межах Російської імперії.