Книжник

Ігор Гирич

Я познайомився з Олександром Леонідовичем десь у середині 1980-х років, працюючи в історичному архіві. Він завідував відділом публікації та використання документів у архіві Жовтневої революції та центральних органів влади УРСР (тепер ЦДАВО України) в архівному Солом’янському комплексі на Батиєвій горі. Зустрічалися ми часто в підручному фонді бібліотеки держархівів, вишукуючи потрібні дані по різних енциклопедіях або замовляючи книжки зі сховища для виконання запитів. Чоловік він був стриманий і не дуже говіркий. Лише з часом довідався я про його неосяжні знання в різних гуманітарних сферах, особливо в лінгвістиці, літературознавстві та в царині української культури. Незабаром він став запрошувати мене до себе у відділ „погомоніти”. Говорив більше він, я слухав – бо було що слухати. Таких ерудитів, як Рибалко, зустрінеш у житті нечасто.

Знаннями своїми він був зобов’язаний книжкам, а читав постійно й багато, зібрав величезну власну бібліотеку. Книжка неодмінно викликала у нього усмішку, їй він радів, як дитина. Згодом наші шляхи розійшлися: Олександр Леонідович пішов на редакторство в „Пам’ятки”, а я став працювати в Інституті української археографії й підробляв на видавничій ниві.

Я завжди намагався діставати Рибалкові книжки, які можна було придбати за видавничими цінами зі знижками. А цікавився він, здається, усім. Любив українську книжку, тішився кожною новою серйозною науковою працею, популярною брошурою, художнім перекладом, сприймаючи те як найважливіше культурне надбання нації. Поки наша книжка виходить у світ, національна справа не може вважатися програною. Нехай на вулицях Києва рідко почуєш живу українську мову, але коли є книжковий продукт, що витримує конкуренцію з російським, ми зберігаємо інтелектуальний баланс сил. Прийдешні покоління зможуть звернутися до українського видання і втримати культурну рівновагу, захистити власний інформаційно-культурний простір…

Так посеред своєї домашньої бібліотеки він і пішов із життя, коли розставляв книжки на полицях. І поміж них на видноті були й ті, що колись приніс йому я…