Діяльність Товариства
І. Б. Гирич
Кошти товариства складалися з внесків членів товариства (3 крб. на рік або разово 50 крб. для дійсних членів), пожертвувань, грошової допомоги громадських і станових організацій, а також від організації лекцій, виставок і концертів. Державної дотації товариство не отримувало. На ремонтно-реставраційні роботи коштів товариство майже не мало. Але при можливості їх знаходило. Так на реставраційні роботи на Золотих воротах Києва було виділено 1500 крб., на ремонт веж Острозького замку 100 крб.
Товариство проводило наукові дослідження і реєстрацію пам’яток старовини, входило з клопотанням в державні установи про реєстрацію пам’ятників організовувало археологічні і археографічні експедиції, проводило археологічні розкопки, збирало та охороняло давні архівні документи, готувало статті з охорони пам’яток, влаштовувало публічні лекції і виставки старожитностей. При товаристві були створені музей і бібліотека
Свого періодичного видання товариство охорони пам’яток не мало, тому свої матеріали вони публікували в журналі Київського військово-історичного товариства „Военно-исторический вестник”. За 1910 – 1914 рр. в ньому були надруковані щорічні звіти про діяльність товариства, а також статті О.І. Мердера, Г.Г. Павлуцького, І. М. Каманіна, С. П. Вельмина та інших [За цей час було надруковано 11 статей КТОПСІМ.]. Разом з тим товариство мали широкойдучі видавничі плани. Так Б.Стелецький видрукував проспект плану написання колективної праці з історії Києва. [ЦДІА України у м.Києві. – Ф.725. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.11 – 12.]
Відсутність державної підтримки вимагала від невеликої групи ентузіастів іти на контакт з державними особами, від яких залежала збереженість історичних пам’ятників. Тому не випадково на чолі товариства стояли генерал-губернатори. Саме від представників влади найчастіше залежав вплив на вирішення питань щодо реєстрації, збереження і реставрації конкретної пам’ятки. Для успішної діяльності товариства на місцях рада КТОПСІМ запропонувала до числа членів – співробітників запрошувати представників з’їздів мирових посередників (суддів), поліцмейстерів, повітових справників (поліційних дільничних). Від духовного начальства: єпископів і білого духовенства, залежало припинення актів вандалізма стосовно старовинних церков і монастирських споруд; перемалювання старовинного настінного живопису, розбирання дерев’яних церков барочної доби і будівництва нових кам’яних культових споруд, збирання і фіксація старовинного церковного начіння.
Приміром, коли член товариства С.О.Павленко-Богушевський повідомив на засіданні про факт викладання церковного двору старовинними кам’яними плитами, з яких було збудовано Десятинний собор у Києві, заходи з охорони цих пам’яток мистецтва було доручено єпископу Павлові. Цей же єпископ пропонував прочитати інформаційну лекцію Ф.Тітову на з’їзді парафіяльних священиків. Зберегти від нищення саркофаг князя К.Острозького в Успенському соборі, через перенесення до міського музею, вдалося завдяки покровительству митрополита Флавіана, почесного члена товариства.
Великою проблемою в діяльності товариства було непідготовленість суспільства до сприйняття важливості охорони пам’яток. Для оповіщення широких кіл людності з метою та завданнями КТОПСІМ було розіслано 3000 інформаційних листів на адресу офіційних осіб, чиновників, єпископів, благочинних (керівників парафіяльних округів), священиків, губернаторів, предводителів дворянства, міських голів, викладачів гімназій, дідичів та ін. представників інтелігенції. Відгукнулося на такі листи лише 170 осіб, тобто близько 6% від числа тих, до кого зверталося товариство.
Член товариства Б.Стелецький пропонував екскурсіями до історичних місць і пам’яток зацікавити інтелігенцію ідеєю збереження пам’яток старовини. У 1913 р. він зазначав, що одним з найкращих засобів зберегти старовину має служити максимально широке розповсюдження в народних масах та суспільстві знань про значення пам’яток. Товариство влаштовувало такі екскурсії для широкого кола бажаючих. Такі екскурсії відбули в Коростень, Чорнобиль та в околиці Києва до Звернинецьких печер.
Крім ознайомлювальних листів, КТОПСІМ розіслало й опитувальний лист, який мав стати основою для реєстрації пам’яток товариством. Цією справою займався О.Мердер. Опитувальник мав лише сім позицій:
1) рік будівництва, на чиї кошти збудована культова споруда, хронологічний реєстр священиків і наявність архіву в церквах, монастирях і костелах;
2) наявність окремих скульптурних монументів – хрестів, колон, фігур, їхнє походження, легенди з ними пов’язані, у зв’язку з якою подією встановлені;
3) інформація про кургани, городища, замки – де, коли й ким створені, письмові джерела про них і розміри;
4) відомості про урочища та походження їхніх назв (народні передання);
5) дані про архіви, окремі документи, листи, щоденники, книги – у кого перебувають, про що і якого часу;
6) повідомлення про окремі історичні предмети – скарби, в кого знаходяться на збереженні;
7) інформація про останні археологічні дослідження – коли і куди передавалися знахідки.
Опитувальний лист, складений М.Довнар-Запольським було розіслано вже 1912 р. Одержані відомості з місць друкувалися у „Военно-историческом вестнике”. [Доклад Н.В.Пахаревского. По поводу полученных с мест сведений о памятниках старины [Проскурівський пов. Подільської губ]// Военно-исторический вестник. – 1913. – Кн.3. – С.13 – 24; Список памятников, находящихся в Дубенском уезде Волинской губернии и «опросний листок» Киевского общества охрани памятников старини и искусства // Военно-исторический вестник. – 1910. – №9 – 10. – С35 – 49.]
Іван Каманін пропонував здійснити реєстрацію пам’яток методом екскурсій і відвідин сіл та містечок усієї Київської губернії. Він вважав, що таку роботу, озброївшися фотоапаратами та вивчивши попередньо літературу, можна здійснити силами 24 чоловік протягом одного літа. Увагу класти при цьому треба на пам’ятки культової архітектури. За підрахунками Івана Михайловича у трьох губерніях київського генерал-губернаторства треба буде описати близько трьох тисяч церков.
Перший рік існування товариства показав необхідність започаткування нового виконавчого органу. При раді був створений розпорядчий комітет у складі В. З. Завитневича, Г. Г. Павлуцького і А. М. Лободи під головуванням О. І. Мердера. На його засіданнях кількість яких становила 11 – 13 (загальних зборів бували три) на рік, запрошувались спеціалісти з археології, архітектури, будівництва, з яких не всі були членами товариства. Вони давали консультації з того чи іншого питання, а також за дорученням комітету і ради, проводили практичну роботу по реставрації пам’яток на місцях, робили обміри, креслили плани і фасади будівель тощо.
Найбільше потерпало товариство від нестачі коштів. Прибутки, які складалися в основному з внесків, налічували 1500 карб. на рік. Витрати на найм приміщення, придбання предметів давнини нагляд за розкопками і на утримання землекопів, фотографування пам’яток, створення креслень, зарисування розкопів, купівлю книг і журналів для бібліотеки і на канцелярські потреби становили до 5100 крб. Ця різниця покривалася за рахунок пожертвувань. На порядок дня навіть було поставлено питання про створення спеціальної комісії при товаристві, яка б займалася вишукуванням шляхів для отримання коштів.
Проте не дивлячись на короткий час діяльності (всього біля 8 років) 4 з яких припадало на першу світову та українсько-російські війни 1917 – 1919 років, Київське товариство охорони пам’яток старовини і містецтв зробило багато. Те, що сьогодні існують Звіринецькі та Китаївські печери, збережені археологічні скарби стародавнього Києва, та бібліотека Канівського базиліанського монастиря, частина якої входить у збірку стародруків ЦДІА УРСР у м. Києві, завдячуємо діячам товариства, більшість з яких ми знаємо лише як науковців.
В товаристві працювали відомі київські архітектори П. І. Голландський, П. Е. Бутенко, О. В. Кобелєв, художник В. Г. Кричевський, історики мистецтва і культури, києвознавці М. П. Істомін, С. Т. Голубєв, В. І. Щербина, Д. М. Щербаківський, археологи Л. П. Добровольський, С. П. Вельмин, історик-архівіст, директор київського архіву давніх актів І. М. Каманін, історики А. В. і М. В. Стороженки, починав свою діяльність відомий український мистецтвознавець і діяч хорони пам’яток УССР 1920 – 1930-х років Ф. Л. Ернст [ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 725. – Оп. 1. – Спр.82.].