Початкова сторінка

Ігор Гирич (Київ)

Персональний сайт історика України

?

Копія листа В. Липинського до Б. Ярошевського

 

Краків 17/4 IV 1910 р. [49] Вп. Богдану Ярошевському

ul. Kołłątaja (Poniatowskiego) 6. II

Добродію!

Лист, писаний “з Вашого доручення” Вашою Дружиною з д. 19. ІІІ ст. ст. 1910 р. я одержав тут у Кракові, приїхавши сюди в минулу суботу 27. ІІІ / 9. IV. 1910 р. Не відписував я Вам зараз тому, що 1) по приїзді зараз занедужав і до вчорашнього дня лежав у ліжку, 2) сподівався, знаючи Вашу нервову вдачу, пояснення від Вас в цій справі. Сьогодня, маючи вже змогу писати та не одержавши від Вас ніяких пояснень і приймаючи значить цей лист Ваш за справжній, обдуманий вислів Ваших поглядів, відписую, зазначивши зараз на початку, що з Вашим "небажанням листуватись" маю повне право, розуміється, не рахуватися, бо воно, судячі по змісту і формі Вашого листа, є тільки “небажанням” дістати заслужену відповідь на цей образливий і грубіянський лист, який Ви мені, Добродію, прислали, заховавшись до того під писом своєї Жінки та заздалегідь забезпечивши себе “можливостью переміни адреси”!

Ви пишете, що Вам “небажано листуватися, а тим більше брати на себе які-небудь доручення”, бо… між нами нема ніяких “товариських стосунків”, а з Вашої сторони до того нема ще ніяких “взятих на себе обовязків”. Отже дозвольте Вам, Добродію, пояснити і відповісти на це, що слідує: 1) коли я Вас в свому листі питав про справи “Przegląd’у” (питав тільки, а нічого не доручав Вам робити), то робив це, думаючи, що Ви брали участь в “Przegląd’і” не з причини "товариських стосунків" до мене, або є це тільки наслідком платних зобовязань ("инших" Ви очевидячки не признаєте), а тому, що вважали і вважаєте працю в “Przegląd’і” – працею суспільною, котра однаково обходить Вас як і мене, без огляду на те, чи ми з Вами маємо якісь “товариські стосунки”, чи не маємо, або-ж берем, чи не берем за цю працю гроші. Ваш лист, в котрому Ви стали на таку точку погляду, неначе Ви є якийсь “служащий”, а я “роботодавець”, котрий цього “служащого” “рощитав”, а потім ще осмілюється “доручати” йому якусь роботу – переконав мене, що Ви инакше дивились на працю в “Przegląd’і”, здивував і, признатися, засмутив мене дуже. Тут ще до речі згадаю, що другий мій лист, який я передав Вам через мого брата, я написав з Затурець, не знаючи, що тут в Кракові жде мене така "приємна несподіванка" в формі оцього Вашого листа.

2) Крім справи “Przegląd’у”, супроти которого Ви маєте формальне право вважати себе звільненим від обовязків відповідати на запитання, що до нього стосуються, була ще в мому листі справа инша, значно важніща, справа альманаху, про котру я мав і маю повне право Вас питати, бо Ви, Добродію, взяли на себе що до неї зобов’язання моральні. Як що Ви може про цю справу “забули”, то дозвольте Вам нагадати. Діло було ось як: коли ми рішили припинити “Przegląd”, я стояв за видавання місячника, Ви стояли за альманах. Після довгих балачок я, бачучи, що Ви на мій проект не згодитесь, пристав врешті на Вашу гадку, бо не хотів нізащо Вас від спільної роботи відбивати, а до того знаючи, що Ви не маєте наразі заняття, хотів Вам його ще на кілька місяців забезпечити. В результаті між нами стала умова, після якої Ви взяли на себе редаґовання альманаху у Київі за плату 50 рублів в місяць, то-б на таких самих умовах як і було в “Przegląd’і”. Я взяв від Вас слово чести (чому поясню низче), що Ви від цього вже не відмовитесь то заходився з цілою енерґією коло нового діла. Але, коли, під впливом незвістних мені причин, Ви уявити собі, що я грошей на альманах не дістану, а з другого боку, коли Вам траплялась якась посада поза Київом то Ви собі преспокійно “ничтоже сумняшеся”, не вважаючи на всі мої запевнення, що кошти на видання будуть (я мав обіцяну поміч мого батька, котрий свою обітницю, розуміється, додержав) слово дане мені зломали і навіть без подання ніяких причин заявили, що від редаґовання альманаху відмовляєтесь. Таким поступованням Ви мене поставили в страшенно незручне і важке становище, а нерви мої, і так розбиті, довели до остаточного розстрою. Згадавши, одначе, що це Ви вже не вперше таке робите і маючи надію, що Ви побачивши, що кошти на видання є, знов на редаґовання пристанете, я рішив виїхати з Київа і ми перед самим моїм відїздом стали на тому, що хоч Ви на разі від редакторства відмовляєтесь, але обіцюєте співробітництво і співучасть, а тим самим значить берете на себе моральне зобовязання не тільки супроти моєї особи, але супроти громадського діла великої ваги. Це зобовязання Ваше мало до того тим більшу вагу, що виступаючи перед тим в ролі майбутнього редактора альманаху, Ви звертались від себе і від нашого імени до ріжних осіб. Тепер же коли я, опираючись на це Ваше моральне зобовязання звертаюсь до Вас в справі альманаху Ви 1) грубо відповідаєте мені бажанням “перестати листуватись”, 2) “великодушно” присилаєте мені адресу Міодушевського1, але лишаєте у себе його лист, писаний до Вас як до редактора альманаху і на підставі якого можна тільки відобрати обіцяну Міод[ушевським] статю з “Dziennika Kijowsk’ого”, 3) привлащуєте собі статю д. Вотенбурга прислану не для Вас, а для альманаху, 4) не повідомляєте мене зовсім про відповідь д. Сєдлєцького і инших, а також не згадуєте про фотографії дані мені д-ром Юркевичом для альманаху. Невже Ви почуваєте себе в праві це все робити, тому тільки, що не взяли на себе ніяких платних зобовязань?

ІІІ. Врешті кілька слів з приводу товариських між нами стосунків. Від часу коли я з Вами познайомився і коли ми приступили до спільної праці серед спольщеного українського суспільства, я все ставився до Вас з великою симпатією і повагою, як до старшого Товариша, не по школі очевидно, але Товариша в спільному нам обом і дорогому мені і Вам – я так думав – ділі. Я так тільки розумів наші “товариські стосунки” і все старався їх заховувати та піддержувати, аж до часу одібрання Вашого останнього листа, не вважаючи на всі прикрости, які мені доводилось через Вас і від Вас зазнавати. Пригадаю Вам тільки найважніщі. Коли ми приступили до видання “Przegląd’у”, Ви взялися його редаґувати. Я тоді через хворобу моєї Дружини примушений був виїхати з Київа і цілу справу з повним довірям покинув на Вас. Тим часом Ви собі преспокійно, не вважаючи на взяте зобовязання (“моральне”, а до того таки разом і платне) “Przegląd” покинули і виїхали на посаду до С[тарого] Констянтинова. Підірвавши через це в самім корінні істнування часопису, бо завдяки безголов’ю, яке тоді запанувало туди налізли всякі Міхальські2 і т. ин. Мало того, наробивши оцього лиха, Ви ще почали незнати за що мститись над “Przegląd’ом”, присилаючи до Редакції українських газет заяви, що Ви “нічого з ним спільного не маєте” і тим вводячи цих людей, що при “Przegląd’і” лишились в підозріння або в якихось негарних супроти Вас поступках, або-ж, в ширенню такий ідей, котрими Ви відомий в українських сферах діяч не можете згодитись. Врешті Ви таки добились, що ця Ваша “заява” появилась в “Слові” (про це я тільки тепер недавно довідався, бо “Слова” тоді не читав). Але показалось, що ця друкована заява мала таку саму вартість і стійність як і всі Ваші обітниці і зобовязання, бо, як тільки діла “Przegląd’у” улітку поправились і [я] знов запропонував Вам редаґовання (не знаючи, повторяю, тоді про Вашу заяву в “Слові”, бо був-би того не робив), то Ви згодились і любісенько почали редаґувати часопись, з котрою “нічого не хтіли мати спільного”! Отже, коли ми приступали до альманаху, то я научений гірким досвідом вимагав від Вас слова чести, що Ви обіцяної участи в тому не зрічетесь, але я показалось – воно від цього самого инціденту альманаху не забезпечило досі, як це мене все не дратувало, я старався не звертати на це великої уваги і старався пояснити собі таке чудне поступовання поганим станом Вашого здоровля, нервами і т. ин. і во імя власне товариських відносин старався це все забути, лишень би йшло найважніще, спільне і дороге нам обом, як мені – повторяю – здавалося, діло. Але останній Ваш лист розкрив мені очі і я на великий жаль переконався, що у Вас цієї привязанности до діла нема, що воно для Вас чуже і байдуже і що Ви берете в ньому участь тільки тоді, коли це для Вас особисто вигідно. Розуміється, я Вам не роблю закидів з того, що Ви рахувались з матеріальною стороною цієї громадської праці, бо знаю дуже добре, що Ви тільки власною працею живете, – закидаю Вам натомість те, що Ви для цього діла громадського, для цієї ідеї не схотіли ризикувати навіть стільки ризикує приміром кожен робітник, що вступає до нового, чужого навіть йому підприємства, котре може кожної хвилини прогоріти; закидаю Вам головним чином те, що Ви ж для цієї безпідставної зрештою трусливости ламали дані слова і приречення, роблячи тим велику шкоду самій справі. І я зрозумів врешті тепер чому Ви кидали “Przegląd”, коли його матеріальне становище було хистке і зрозумів чому тепер покинули альманах. А до того я ще переконався, що Ви попри це все маєте ще злу і хоробливу амбіцію, котра підюжувала Вас шкодити “Przegląd’ові”. Тоді, коли Ви побачили, що він все-ж таки йде, не вважаючи на Вашу утечу, а тепер наказує Вам мститись на мені і на альманахові за те, що цей альманах таки буде (як це Ви з мого листа могли пересвідчитись) не дивлячись на всі Ваші сумніви, Вашу боязкість і Ваше малодушне супроти того поступованнє. Все-ж розуміється можна назвати рисою характеру, або-ж індівідуальною етикою то що, але мене не це в даному разі обходить. Раз я пересвідчився з фактами в руках, що Ви таки, а не инші, то про дальшу спільну працю і про дальші “товариські стосунки” між нами не може бути й мови. І тут здається наші взаємні бажання сходяться, тільки-ж коли я Вам ясно висловлюю поводи такого мого поступовання, коли воно являється тільки наслідком Вашого образливого визиваючого листа, то Ви різко, і грубо після найкращого нашого розстання, обриваючи “товариські стосунки” і не подаючи для цього жадної причини робите мені тим безпідставну зовсім образу.

– Суміруючи все вищесказане заявляю Вам, що Ви, присилаючи мені такого листа,

1) робите шкоду громадській справі видання альманаху, бо вступаючи раніше від імени його редакції в зносини зі сторонніми людьми, а тепер зрікшись в ньому всякої участи аж до відповідей на запитання включно і заховавши до того у себе весь дотичний матеріал, Ви поставили у безвихідне становище редакторів і видавців альманаху.

2) безпідставно не подаючи ніяких причин ображаєте мене, зірвавши “товариські стосунки”, котрі Ви до останніх часів піддержували. З огляду на це вимагаю від Вас, щоби Ви

І. Повернули Редакції альманаху весь присланий для неї на Ваші руки матеріял.

ІІ. Подали на письмі причини, чому Ви зріклись участи в альманахові, а це для того, щоб потім не баламутити людей всякими “листами до Редакції”, як це було з “Przegląd’ом”.

ІІІ. Подаючи на письмі також причини для яких Ви порішили зірвати зі мною “товариські стосунки”.

– Щоб справу цю між нами рішити (а рішення буду і маю право домагатись як сторона пошкодована) культурними засобами пропоную Вам суд, або так званий “роз’ємчий” тоб-то зложений тільки з одного чоловіка, на котрого рішення обидва вповні покладемось, і в такому разі я зі своєї сторони пропоную Сергія Алекс[андровича] Єфремова; або-ж суд третейський, і в такому разі виберем по двох судів з кожної сторони, а вони вже виберуть суперарбітра.

Копію цього листа і копію листа Вашого пересилаю одночасно С. Ал. Єфремову і прошу Вас повідомляючи мене про Ваше рішення в справі суду одночасно копію цього повідомлення вислати і на руки С. Ал. Єфремова. Зазначую вкінці, що як би суд між нами не відбувся з причин походячих не з моєї вини, то заховую за собою право иншими дорогами шукати на Вас сатисфакції.

Вяч. Липинський.

Відділ рукописів НБУ. – Ф. 317. – № 579.

Примітки

49. Мабуть, помилка. Треба: 17/30. IV. 1910 р.