Статті та інші згадки про М.Порша та М.Русова
Ігор Гирич
Андрій Жук цікавився біографіями тих соратників по революційній праці, які коли і не поділяли його поглядів у дореволюційний час, але так чи інакше у ключових проблемах національно-визвольного руху обстоювали український інтерес. Такою людиною був і Микола Порш.
Ідеологічне розходження між М.Поршем й А.Жуком дореволюційних часів вигладилося у міжвоєнний період. М.Порш відійшов від політики й партійного життя ще 1921 р. Тобто Микола Володимирович проробив той самий шлях, що і А.Жук – залишив УСДРП, з тією хіба різницею, що на десять років пізніше. Другу світову йому не судилося пережити, він помер 1944 р., і А.Жук на цю сумну подію відізвався статтею, яка мала з’явитися у календарі “Дніпро”, але через війну так тоді й не вийшла. У 1962 р. її він майже без змін надрукував у “Сучасності”, приурочивши до 85-річчя з дня народження М.Порша [Жук А. Пам’яті Миколи Порша (1877-1944) (З нагоди 85-ліття з дня народження). // Сучасність. – 1962. – Січень. – № 1 (13). – С. 52 – 66].
З відстані часу А.Жук відкинув суб’єктивні моменти, коли М.Порш після виступу А.Жука на просвітньо-економічному конгресі називав його погляді українським кооперативним націоналізмом. Оцінка постаті М.Порша вибудовувалася А.Жуком в межах соціал-демократичної ідеології, якої до революції догматично додержувався М.Порш.
А.Жук тонко накреслює всі етапи еволюції ідеології М.Порша від ортодоксального марксиста до національно-демократичного, від засудження співробітництва з буржуазними органами друку й установами до активного включення в українську кооперацію, одним з фундаторів якої він став у 1910-1914 рр. Цікаво, що дрейф у бік демократизму від тоталітарного мислення у М.Порша стався після втрачення ним керівного становища в партії, коли до керма в УСДРП прийшов Л.Юркевич.
Взагалі особистий фактор у внутрішньопартійних відносинах відігравав велике значення. Про незгоди між лідерами партії А.Жук писав у листи до В.Дорошенка таке:
“Взагалі Порш легковажив собі Антоновича і Винниченка, а вони його ненавиділи за це і приписували йому неймовірні речі [Ніби то М.Порш був агентом царської “охранки”. – І.Г.]… Також покійний В.Садовський, з великого почитателя Порша обернувся в його ворога, коли Порш в якійсь полемічній статті неделікатно з ним обійшовся.” (NAC…- Vol. 25. – File 29. Лист від 27.ХІІ.1957 р.)
Головним досягненням діяльності М.Порша Андрій Жук вважав принципове збереження незалежного становища УСДРП від РСДРП. А принцип територіальної автономії в межах Російської імперії, якій до речі так само пропагував М.Грушевський, А.Жук називав завуальованим самостійництвом, бо
“компетенційні межі цієї автономії М Порш закреслює так широко, що при їх зреалізуванні Наддніпрянська Україна являла собою зав’язок власної держави, який справді став би етапним пунктом до цілковитої самостійності.” (Там само. – С. 60.)
Особливе значення для долі А.Жука відіграв О.Русов. Ця людина дала путівку в життя, та й фах статистика А.Жук отримав, працюючи з О.Русовим та його учнями. Крім всього іншого з його сином М.Русовим він разом працювали в РУП. Крім того у 1937 року А.Жук був редактором спогадів Софії Русової [Русова С. Мої спомини. – Львів: видавничий кооператив “Хортиця”, 1937. – 250 с.].
Наступного після попередньої видрукована “Сучасністю” була й стаття про родину Русових, яка за обсягом є фактично невеликою книжкою [Жук А. Михайло Русов і його батьки. (Роля родини Русових в українському громадському житті) // Сучасність. – 1963. – Червень. – № 6 (30). – С. 447 – 473; там само. – №9 (33). – С. 79 – 89; там само. – № 10 (34). – С. 102 – 112].
Стаття писалася так само довго. Для написання матеріалу він листувався з родиною Русових, сином Юрієм ще 1958 року. В архіві А.Жука зберігся машинопис статті, з правками й багатьма викресленнями, що не увійшли до остаточного тексту (NAC… – Vol. 4. – File 14). Історіософський підтекст цієї праці – підкреслити на прикладі життя однієї родини нерозривність культурницького українофільського етапу національно-визвольного руху з революційним, політичним періодом. Постать М.Русова в цьому сенсі виглядала ніби навіть виграшнішою за постать Д.Антоновича, який на думку А.Жука виступав більше із запереченням того, що робили попередні покоління українців. М.Русов був більше рупістом ніж соціал-демократом, а для А.Жука спадщина РУП під оглядом ідейним була ціннішою за соціал-демократизм, що в багатьох моментах заперечив перші п’ять років українського політичного активізму.