Микола Порш

Ігор Гирич

Ставши лідером в останній рік існування РУП, М. Порш протримався в ідейних керівниках УСДРП до часів тривалої внутрішньопартійної дискусії про місце ідеї української незалежності в діяльності партії у 1909-1912 рр. М. Порш був таким самим ортодоксальним марксистом, як і його наступник біля ідейного керма партії Л. Юркевич. Він закликав до класової чистоти есдецьких лав, до відмови від співробітництва з “буржуазними” українськими партіями та друку в їхніх періодичних органах, таких як газета “Рада” та журнал “Літературно-науковий вісник” (“ЛНВ”).

Вірний класовій доктрині, М. Порш піддавав критиці інших партійців: С. Петлюру, В. Винниченка, В. Садовського, А. Жука за співробітництво в буржуазних періодичних виданнях. У листі до останнього він писав у кінці 1909 р.:

“Так, я цікавлюся роботою всіх… наших опортуністів по «Радах», «Селах», «Ділах», бо вважаю таку роботу більш небезпечною для нас, ніж буржуазну демократичну… Активна праця в легальних культурних і економічних інституціях спільно з демократичними елементами, нарешті з’єднання всіх українських соціалістичних партій… і т. д. – це такі мелодії, яких дійсно не можна не вважати покажчиком розкладу свідомості декотрих елементів в наших рядах” [9].

Будучи полохливим і підозріливим по своїй натурі, М. Порш найбільше дошкуляв “легалістам” своїми закликами до підпільності і піднесенням переваг нелегальних форм партійної діяльності. Знання економічних законів суспільного розвитку, чим не могли похвалитися ні С. Петлюра, ні В. Винниченко, додавали йому менторського тону. Тому останні недолюблювали М. Порша. Він перебував у натягнутих стосунках з В. Садовським і В. Винниченком, який безпідставно підозрював М. Порша у провокаторстві.

Разом з тим і сам М. Порш не уникав можливості публікуватися в “буржуазних” виданнях. Так, зокрема, свої праці з економічного обґрунтування української автономії він друкував у “ЛНВ” М. Грушевського. У 1910-1914 рр., попри критику “кооператорів-опортуністів”, М. Порш сам активно включився в український кооперативний рух. Саме тоді його на посту партійного лідера змінив Л. Юркевич.

Проте в питаннях самостійності української соціал-демократичної організації М. Порш був послідовним і непохитним адептом збереження незалежності від РСДРП. А автономію України він фактично розглядав у рамках цілковитої політичної самостійності [10].

У добу революції М. Порш був військовим міністром, потім послом УНР у Берліні. Відійшов від активної політики 1921 р., коли зазнала краху сама ідея пролетарського інтернаціоналізму, яка стала ширмою для виправдання російської більшовицької агресії проти України. Так само облудною виявилася ідея класової боротьби і нетерпимості. Бо з волі червоних агресорів влада УНР – правдива соціалістична влада – була проголошена “буржуазно-націоналістичною”. В результаті застосування на практиці доктринерських постулатів класової чистоти М. Порш пройшов шлях від марксиста-ортодокса до націонал-демократа. Але своїх соціалістичних поглядів не змінив, як це сталося з О. Скоропис-Йолтуховським і В. Степанківським.

Примітки

9. National Archives of Canada, Ottava (далі – NAC). – Andrii Zhuk Collection (MG30C167). – Vol. 4. – F. 7.

10. Жук А. Пам’яті Миколи Порша (1877-1944): (3 нагоди 85-ліття з дня народження) // Сучасність. – 1962. – № 1 (13). – Січень. – С 52-66.