“Спілчани” (Маріан Меленевський, Олександр Скоропис-Йолтуховський)

Ігор Гирич

“Українську соціал-демократичну спілку” часто представляють в літературі як ренегатську силу, що не втрималася на незалежницьких позиціях РУП і добровільно віддала себе під владу російської соціал-демократії. Насправді, проросійська орієнтація “Спілки” була лише тактичним прийомом низки колишніх рупістів, щоб достукатися до російських марксистів і хоч би в автономній формі змусити їх визнати існування української соціал-демократії. В основі лежала та сама примарна віра в можливість визнання національно-визвольного руху демократичними силами Росії, які нібито мають краще, ніж реакційні сили, зрозуміти українські бажання в національній справі. Ця віра коренилася, знову ж таки, у слабкості самого українського руху. Доводилося сподіватися на милість сильного, а не диктувати з позиції власної сили свої умови, як це робили, приміром, польські марксисти.

“Спілчани” не були зрадниками національної ідеї. Навіть навпаки, виявилися рішучими і переконаними її адептами протягом усього свого життя, готовими йти на будь-які свідомісні компроміси у всіх інших ідейно-теоретичних питаннях.

В. Дорошенко вважав позитивною рисою діяльності “Спілки” намагання витіснити РСДРП з українського ареалу її діяльності й опанувати її місце в Україні як єдиної краєвої соціал-демократичної організації. Підпорядковуючись РСДРП, “спілчани” хотіли під покровом її провадити серед робітництва українську національно-класову роботу. Натомість РСДРП бажала використати “Спілку” для своєї користі – збільшення російського класового впливу в українському місті й селі. Йшла обопільна боротьба за впливи. І успіх був у великій мірі на боці “Спілки”. Вона була визнана росіянами єдиною крайовою організацією РСДРП у Полтавській, Чернігівській, Київській, Подільській та Волинській губерніях (крім самого Києва) [53].

Біографія О. Скоропис-Йолтуховського – найкраще свідчення того, що “Спілка” намагалася союзом з РСДРП зберегти українську лінію РУП-УСДРП. Метаморфоза свідомості у Олександра Філаретовича відбулася в спектрі від крайньолівих до крайньоправих поглядів. До Першої світової війни він був не просто есдеком, а й одним з діячів, здавалося б на перший погляд, проросійської “Спілки”. Згодом член Президії СВУ у 1914-1918 рр. У 1920-ті рр. відмежувався від дореволюційного руїнництва і став одним з чільних представників гетьманської партії УХДС, тобто з революціонера демократичного табору перетворився на консерватора-гетьманця.

М. Меленевський (Басок) став у часах внутрішньопартійної полеміки в УСДРП одним з найяскравіших речників національного пріоритету. Проти нього різко виступав Л. Юркевич. Як і О. Скоропис-Йолтуховський, один з провідних “спілчан”. Обидва належали до українців польської культури, перебували під впливами ППС. Цілком логічним виглядає, що обидва з початком світової війни опинилися майже відразу в “Союзі визволення України”. Були в Президії цієї організації, навіть стояли в різний час на чолі СВУ, тобто стали “зрадниками” Росії, відвертими ворогами її загарбницької політики. І це після тривалого періоду перебування фактично в лавах РСДРП.

Примітки

53. Дорошенко В. Українство в Росії. – С. 38.