№ 1. Лист В. Винниченка до А. Жука

3.ІХ.1912 [79].

Дякую, Андрію, за прислане поквітовання.

Не писав Вам того, що… що писать? Очевидно, нам не збалакатись. Ви вважаєте мого листа у “Впереді” за демагогію. Вам так хочеться думати, із чим нічого не зробиш. Так само як і з инчими, на кого мій лист справив прикре вражіння. Признатись, для мене це і єсть приємно, бо яка ж рація була б у тому, коли моїм противникам мої слова були приємні?

Ви пишете також, що я даюся втягуватись кудись, і радите мені здержуватись. Дякую за добру раду, Андрію, але… мені тільки сумно від цього. Сумно того, до чого люди не вміють бути хоч трошки справедливими. З мого листа вичитали тільки те, що я назвав Володю монархістом і т. и. Це ж смішний, наївний виверт з Вашого боку і більше нічого! Ви шукаєте в листі такого місця, до якого б можна причепитись. Наївно думати, ніби я говорив про дійсні канчуки, кріпацтво і ти. Ясно ж кожному, що тут говориться про дух, сістему, про соціальні канчуки, про гніт одної кляси над другою, в якій би формі вона не була. Ви безстидно стаєте на бік гнобителів і коли вам це говорять в лице, ви чипляєтесь до слів. Як не сором Вам, Андрію, співати в унісон з цими поповичами, в крови яких сидить попівська спадщина здирства і нахабства?!

Прикрість тих, які немов ставляться до мене прихильно, мене не зачіпає. Коли вони дійсно поділяють мої погляди, коли вони ще мають сором, щоб не лизать тих самих канчуків, то до слів вони не причепляться. Ті ж, які чипляються, ті до мене ставляться нещиро-прихильно.

Про яке ще реноме ви мені говорите? У кого я повинен берегти його? У всіх спадкоємців гетьманів? Не діждуть! Чуєте, Андрію? Я мужицький син і таким зостанусь і не піду до панів запобігать їхньої ласки, не стану в їхню оборону.

Що ж до того, хто безбатченко, то про те судити не тім, хто сидить на шиї батька, не тім, хто виправдує всякого рода канчуки, якими б Великими Ділами їх не називали ці соціальні вовкулаки!

І як сміють поповичі своїми нечистими устами творить свою брехливу, себелюбну хвалу тому батькові, якого продали. Гидота!

Не сердьтесь і Ви за мою щиру одповідь, а краще будьте далі від тих, які мажуть вам губи медом похвали. Лучче загубить реноме у таких людців, ніж придбати, бо сумне таке реноме.

В. В.

Примітки

79. Датується за поміткою А. Жука: “3.IX. 1912 без відповіді”.