№ 3. Лист В. Винниченка до А. Жука

30.ІХ.1912.

Признаюсь Вам щиро, Андрію, я не розумію, чим я Вас образив? В друкованому листі я не написав нічого такого, чого б не було в писаному приватному. Заговорити ж публічно я мусів, бо не тільки від Вас дістав листа з критикою моєї одповіді Степанківському. Були й инчі “прихильники”, яким я одповідав. А що я публично заговорив про те, що Ви писали приватно, то й в цьому, мені здається, нема ніякої образи для Вас. Адже ж я писав не про особисті справи, а про громадські, публічні. Ще раз говорю, справді не розумію, в чому саме образа. Може, в думках, висловлених там? В такому разі теж не розумію. Приватно я Вам писав далеко “палкіще” (як Ви висловлюєтесь). А тим часом для Вас не було нічого образливого.

Одним словом, я не сподівався, що Ви подивитесь на справу з такого погляду. І коли хочете, то й я міг би образитись на Вас за дещо. Наприклад, за те, що Ви легковажно, верхоглядно разом з Вашими однодумцями дорікаєте (і смієтесь навіть з того), що я ніби, не розуміючись на справі, говорю про неї. Не хочу Вас переконувати, тільки для пояснення своєї думки скажу, що ця справа (справа соціалізму, як взагалі, так особливо на Вкраїні) знайома мені хоч би вже через одне те, що я стільки ж читав і книжково знайомився з нею, як і всякий, хто вважає себе за політика. Але мало того, образа єсть в тому, що соціалізм для мене є все, він для мене не тільки політика, соціологія, економіка, він – світогляд, етика, космогонія, він те, що трудно росте, але проросте в кожну пару соціального организму.

Це (подекуди ще непомітна) бактерія, яка змінить хімічний склад світового людського тіла разом з його душею. За цей світогляд я вже багато потерпів, не тільки від тих людей, які називаються урядом, але й тих, які звали і звуть себе соціалістами. За цей світогляд я готовий ще терпіти, бо я від його не можу одірватись з такою самою фатальністю, як клітка дерева не може сама собою одірватись від всього його єства. Сказати мені, що я не розуміюсь на цьому, себто не думаю, не болію, не шукаю (що тільки й єсть людським розуміннєм) – я мав би право вважати за образу. Я цього не робив через те, що в даному разі чесний з собою, що я перед собою знаю, чи розуміюсь, чи ні, чи болію, чи так собі тільки говорю. І раз я чесно сам собі здаю з того справу, то думка людей, які не знають мене – не може мене ні образити, ні зворушити, а тільки викликати бажання вияснить їм непорозуміння. І то тільки таким людям, які, на мою думку, варті того.

Ви можете сказати, що тут ішло не о соціалізм, а о форми поступовання партій, о боротьбу за методи осягнення соціалізму, о політику і ближчу тактику організованих груп – нації (української). Але я так не поділяю. Для мене нема політики соціаліста, який не має на мети розвиток ідей соціалізму. Національний момент для соціаліста є важний. Парламентські форми боротьби також. Форми державного устрою теж повинні його цікавить. Релігія, література, естетика, педагогія, словом, все для соціаліста мусить мати значіння. В певний час, в певних умовах одні моменти займають домінуюче головніще місце. Так наприклад, для укр. соціалістів в даний момент національне питання. Але в тому й то річ, що розуміють під національним моментом. Він є частина складного цілого. Але деякі люди роблять його більше цілого. Тоді вони називають таку аномалію – реальною політикою і взагалі політикою, “Великими Ділами” і т. п. Деякі роблять цей підлог свідомо. Деякі ні. А для того, щоб надати своїм операціям вірогідний вигляд, прикрашаю[ть] їх всякими хитрими словами (називаючи їх “науковими”). Чим більше буде таких слів, туманности, превиспренности, тим “науковіще” вважається підлог.

Так я розумію соціалізм, ту справу, про яку брався говорити. Отже соціалізм і політика для мене нерозривні. Тільки я дивлюсь на перший, як на ціле, а на другу, як на частину. Ви – навпаки. Можливо, що я за національний момент міг би й на смерть піти, (коли б трапилась така ситуація) але знов таки робив би це в цілях цілого – соціалізму, визволення пригнічених і всієї людськости. Політика ж (національна) пануючих кляс напрямлена до протилежного. їм не треба цього цілого, у них є инче. Вони не про його не говорять, иноді ж самі не знають свідомо, але клясовий інстинкт їм підказує, що треба робити. Недурно соціалісти перших часів так боялись національного моменту!

Отже, сподіваюсь, Ви розумієте, що я мав би також право образитись. Але цього не робив і не роблю. Міг би також образитись за “безбатченство”, яке Ви накидаєте нам. Але не образився, а тільки обурився Вашою свідомою нещирістю.

Кілька днів тому я написав Вам листа з приводу циркуляра, так що не буду повторюватись. В цьому листі Ви все таки називаєте себе с-д-ом. Я хочу Вам вірити, але боюсь, що у Вас не вистарчить мужества признатись, що ідеї молодукраїн-ства не погоджуються з соціалізмом. Ви це й самі знаєте. І не знаю, як Ви вийдете з цього конфлікту (коли, знов скажу, тут нема ніякої “політики”). У всякім разі од всеї душі щиро бажаю зостатись з Вами, Андрію, товаришом і партійним і особистим. Образити я Вас не мав на меті, даю слово, просто обурився і висловив різко те, що думав. І тому за образу прохаю у Вас прощення і обіцяю бути толерантніщим у виразах. (Але прошу з свого боку не давати мені приводів своїми виразами).

На “крадіж” архиву я дивлюсь простіше, ніж Ви, і не бачу знов образи. Це – вчинок грубий, фізично-насильний, але з мого погляду не є неморальний. З ворогами треба бути ворогом. “На війні як на війні”. Степанківський сам оповістив нам війну. Ми приняли виклик. Ви питаєте, як цінити сей вчинок з погляду моралі пригноблених? Удачним, енергичним і, значить, моральним з нашого погляду і поганим, шкодливим для вас і, значить, неморальним на вашу думку. Заявою Степанківського ви фактично поставили себе в ряди противників соціалізму. А раз так, то ми не можемо покладатись на те, що ви будете з нами поводитись, як товариші.

Дійсно, Чикаленко – мій приятель, але Ч. ніколи не був перекиньчиком. Перекиньчики ж (історія і досвід нам то показують) найбільш антипатичний елемент. Рідкі екземпляри мають пошану після свого зрадництва, як в однім таборі, так і в другім. Степанківського хвалять, але разом з тим і зневажають ті ж самі, до кого він пристав. Вас я не вважаю перекиньчиком, бо вірю, що Ви щиро ставитись до тих питань, які виникли тепер, що Ви чесно думаєте і, коли буде потреба, так же чесно визнаєте свою помилку, (як що обставини й умови покажуть Вам її). Я вірю, що Ви не можете почепить на себе якусь науку, щоб під її охороною, свідомо шкодити тому, чим називаєтесь.

І через те, коли Ви говорите, що Ви с-д-т, я Вам вірю і вважаю своїм товаришом. І тепер на “крадіж” не погодився б і назвав би його неморальним вчинком.

Особисто ж у Вас нічого не “кралося”, і тому особистої образи немає.

4.Х. Гайдельберг.

Цього листа писав Вам в той же день, як дістав Ваш, але обставини примусили мене не скінчити його. Писав у вагоні при дуже несприяючому настрої. Звичайно, я тримаюсь і тепер тих самих думок, хоч висловив би їх, може, инакше.

Ви, певно, вже одповіли мені в Париж на мого останнього листа. Але я не мав змоги діждатись його, за кілька днів вернусь до Парижу і перечитаю.

Будь ласка, Андрію, напишіть мені, чи не може банк почекати мені на чергову виплату один-два місяці. У мене тепер така сила видатків, що я цілком заплутався в боргах. Я лічу свою матір, і це в мене одняло біля 2000 корон. Не маю, чим жити. Мушу якось виплутатись.

Може, Вам неприємно після всього нашого спору робити мені якісь послуги, то будь ласка, напишіть про це щиро і дайте адресу директора банка. Я розумію, що маю вигляд нахаби, звертаючись до Вас, але прошу мене вибачить і отверто сказати, що Вам це неприємно.

Всього найкращого

В. В. [80]

National Archive of Canada (NAC). – A. Zhuk Collection (MG30 C167). – Vol. 4. – F. 12.

Примітки

80. В кінці листа помітка А. Жука: “6.X. 1912 відповідь А. Ж.”