№ 2. Лист В. Винниченка до А. Жука
25.ІХ.1912.
Приватно я дістав Вашого листа, Андрію, якого Ви, яко голова З.Г.УС.Д. розсилаєте її членам. (Мені, між инчим, невідомо чому не прислали.) Мене вразило в йому те, що Ви називаєте себе соціал-демократом, кличете до роботи серед працюючого люду, до відновлення нашої с-д-ої партії. Це так розходиться з тим, що Ви мені приватно писали, так не пасує з виголошеними прінціпами молодоукраїнства, що я не можу вдержатитсь, щоб не звернутись до Вас за поясненням. Говорю щиро, коли б це написав Степанківський, то я без всякого вагання зрозумів би, що тут якийсь підступ і більш нічого. Степанківського я (як і більшість, що краще знають його) вважаю за непорядну нечесну людину, героєм “темных делишек” (як колись Ви удачно схарактеризували його вчинки), здатного на всяку темну акцію, аби вона йому особисто дала задоволення. Всі його ламентації про загальні завдання (навіть молодоукраїнські) походять з його суто егоїстичних цілів. Вас же я вважав і вважаю за людину порядну і як до такої звертаюсь з проханням щиро й отверто сказати мені, що значить цей Ваш “циркуляр”. Невже це “політика”?
Бажання формально заявити себе активним діячем партії, видати циркуляр, одне-два числа журналу і потім на підставі цеї діяльності оголосити себе єдиним представником партії. А після того вже перевести її з соціалдемократичного табору в націонал-демократичний. Коли це дійсно так, то чи варто, Андрію, затівати таку довгу історію? Чи варто витрачати стільки сил на неї? Якщо ви щиро вірите в свої цілі, в свою правду, то краще, на мою думку, віддати свій час і свої усилля цим цілям. А то ви будете видавати якусь виборчу платформу, прокламації, може, навіть кілька чисел “Праці”, – все це видаватиметься під печаттю Укр. Соціал-Демократичної Партії. Братиме участь в цих виданнях ваше тріо (Ви, Степанк. і Дорош.), говоритиме як соціал-демократи (як саме, то инча річ), – все це тільки закаламутить ту ясну позіцію, в яку ви поставили себе заявою Степанківського. Коли у вас є прихильники, то вони не знатимуть, що думати про вас.
І все це для чого? Для того, щоб потім зробити coup d’etat і оголосити, що соціалізму тепер нема місця на Вкраїні, що соц.-дем. партія перетворюється (“еволюціонує”) в молодоукраїнську, що традиції Р.УП. відновлені. Може, Вам це і пощастить зробити, але що тут такого особливо бажаного для вас в смислі розвитку вашої роботи, дійсного діла? Майже нічого, бо Ви ж самі добре знаєте, що ми, соціалдемокраги, чи так чи сяк, а будемо істнувати, будемо робити так само, як і ви, те, що вважаємо за краще. Коли вам і вдасться формально перетворити свою “політику”, то по суті (і вам це добре відомо) ви не зможете знищити нас. Ну, хай не ви, а ми закладемо нову соц.-дем. Партію, що вам поможеться? Коли є підстава для нашого руху, то ми все одно будемо істнувати. Ви ж будете примушені перестати називати себе соціал-демократами. І вийде те саме, що вже є, тільки своєю “політикою” ви загальмуєте і свій і наш розвиток. Давайте краще чесно та отверто розійдемось по своїх напрямах. Вам ходить о традиції минулого нашої партії? Але в йому є корінь і для вас і для нас. Ви беріть собі те, що вам потрібно, а нам лишіть наше.
Вірьте, Андрію, що я не лукавлю і не від страху пишу до Вас так лагідно. Тепер я більше, ніж коли, вірю, що ваша течія слабша за нашу. Можливо, у майбутньому, – як і всяка буржуазна партія та ще новонароджена, – ви далеко переростете нас; але в даний момент ми дужчі і числом, і матеріальними засобами, і вірою в чистоту та щирість наших переконань, не заплямованих ніяким сумнівом в зрадництві. Думаю, що і формально, і по суті ми переможемо вас, себто не дамося зробити над нами те насильство, якого хоче Степанківський.
Але я передбачаю ті непорозуміння, зайву ворожнечу, трату сил на непотрібне нікому, передчуваю зріст сліпої ненависти через дрібниці, неважні, неістотні, і мені хочеться по мірі сил помогти уникнуть цього. Ворожнеча і боротьба мусить бути, але з приводу суті нашої, в роботі, в розвитку нашої діяльности, а не на конференціях, не підтасовками голосів, не дрібницями формалізму.
Коли ж Ви щиро й переконано думаєте, що пишете в “циркулярному” листі, коли пересвідчені, що партія працюючого люду (соціалдемократія) на Україні має підстави для істнування, коли визнаєте, що її розвитку треба допомагати, коли самі себе чесно, без хитрощів вважаєте за членів такої партії і хочете нелукаво працювати в ній і для неї, – то я і, думаю, всі наші товариші, підемо охоче назустріч вашим намірам. Охоче забудемо твердження Степанківського, що на Україні нема й не може бути тепер соціалдемократії, (які Ви особисто піддержували в приватному листі і “опрокинули” в “циркулярному”). Охоче будемо брати участь разом з вами в партійних виданнях і совісно йти до мирного розв’язання питань нашої політики та тактики (наприклад, хоч би питання виборів до 4-ої Думи (правда, з великим запізненням) або з’єднання з Рос. С-Д. П. і всяки инчі).
Ви знов можете мені сказати, щоб я не брався до того, чого не розумію, як сказали про мою одповідь Степанківському. Я ж скажу Вам, що тут нічого мудрого, Андрію, немає і щоб мати право говорити про це, не треба бути чимсь особливим. Колись Ви визнали за мною таке право. Пам’ятаєте, як я написав листа до “Праці” про укр. большевиків та меньшевиків? Тоді Ви хвалили мене, вітали мої тверезі й розумні думки і не думали, що я дався втягнути себе в непідходящу мені сферу політики. Бо тоді мої думки де в чому підкріпляли Ваші. Тепер же, коли я виступаю проти Вас, Вам (може, й щиро) здається, що я “дався себе втягнути”. А річ проста: ні тоді, ні тепер я нічого мудрого не говорив і не говорю, висловлюю тільки твердо і просто те, що думаю, маючі весь час на увазі (як і тоді, так і тепер) розвиток робітничого руху і всього, що йому допомагає. Поділ на большевизм і меньш., як і поділ на молодоукраїнців і ще когось, – шкодливо дляукр. робітнич. руху, я і говорю це як можу. На закінчення прошу простити мені різкість мого останнього листа до Вас, викликану, правда, Вашою ж різкістю. Сподіваюсь Ви мені одповісте на цього мого листа.
В. Винниченко.