Формування етно-національної історичної пам’яті для консолідації суспільства за національною ознакою
Ігор Гирич
Кінець ХVІІІ ст. ознаменувався відходом у небуття володарського типу держави і кастово-ступеневого соціального ладу. На місце зруйнованої феодальної моделі суспільства прийшла нова капіталістична система, яка проголосила постання нової суспільної сили – народу, до якого завдяки Французькій революції зараховувалися всі члени суспільства без пов’язання з колишньою становою моделлю суспільства. Старі абсолютистські держави виробили консенсус: політична влада поділяється між старою династичною і землевласницькою аристократією, з одного боку, та новою буржуазією – з другого. А поширювалася влада на територію, заселену однорідним етносом. А оскільки лише незначна кількість держав мала під собою однорідний етнос (як правило, кожна держава мала панівний етнос і численні національні меншини), виринала потреба номер один – максимальна мобілізація некорінних етносів до однієї державної нації на основі нації панівної.
Маніпуляція історичною свідомістю набирає глобальних розмірів в абсолютистських державах. Тоді було відкинуто модель ранньомодерного громадянського суспільства як сукупності підданих одного суверена і почала випрацьовуватися ідеологема “нації”. Курс історії в школі починає виконувати роль “ідеологічної скрипки” в оркестрі всіх інших шкільних предметів. Кожна держава-нація випрацьовує коло свідомісних міфів-каркасів, на яких нарощується “м’ясо” фактажу. Міф ми тут розуміємо як спосіб позараціонального впорядкування уявлень про соціум в історичній перспективі його функціонування.
Українська еліта стала заручником ідеї східнослов’янської спільності. З неї випливала ідея спільної інтелігенції. І протягом усього ХVІІІ ст. Україна підросійська стає донором мізків для всеросійських цілей. Адсорбція найталановитіших випускників Києво-Могилянської академії і найосвіченіших ченців Києво-Печерської лаври далася взнаки вже в останні десятиріччя “просвіченого” століття. Усі середні церковні освітні заклади від Москви до Сибіру очолювали вихідці з України. Так само українці переважали серед студентства і професорів у новостворених Московському і Петербурзькому університетах та складали помітний відсоток серед працівників Російської Академії наук. Натомість сама освіта в Україні вже не відповідала рівневі європейських вимог і колишня культурна й інтелектуальна перевага Старої України над Великоросією згасала.