Масова українська школа в Галичині – головний мобілізуючий фактор для широких верств суспільства

Ігор Гирич

На відміну від Наддніпрянщини, українська початкова школа в Галичині мала масовий характер. Протягом ХІХ ст. практично всі міста і великі села мали школу з національним викладанням; їх налічувалося більше 1000. Позаяк вони перебували під контролем головним чином народовців, то боротьба з ідейним москвофільством була виграна саме через шкільну освіту. Австрійська влада також підтримувала народовців, побоюючись проросійських настроїв, які ширили в Галичині москвофіли.

Не менші успіхи мала і середня школа. Українські державні гімназії існували в усіх крайових і окружних містах. Академічна гімназія у Львові, перемишльська, станіславівська і бережанська гімназії вже на другу половину ХІХ ст. підготували цілу генерацію нових громадських діячів з національними ідеологічними преференціями мислення. На початку ХХ ст. завдяки творенню приватних українських гімназій їхня кількість подвоїлася. Лише М. Грушевський за власний кошт і гроші офіродавців організував дві гімназії в Рогатині і Коломиї. Проте ще й за десять років до Першої світової війни москвофіли серед учнів середніх освітніх закладів складали іноді до 50 відсотків. Підсиленням ролі шкільного патріотичного виховання займалися й “Просвіти”, кількість яких у Галичині була навіть більша за кількість шкіл. Оскільки “Просвітами” опікувалися місцеві парохи, то на це було звернено увагу всіх активних громадян міста і села. У зв’язку з активізацією руху зі створення військово-спортивних товариств (“Січей” і “Соколів”), кооперативних організацій, є підстави твердити про всезагально-мобілізуючий характер освітньо-громадської діяльності щодо охоплення всіх верств західноукраїнського громадянства українською ідеєю, що ґрунтувалася на впровадженні у масову свідомість основних елементів історичної пам’яті.

Ці складові виховання молодого покоління політичних українців і спричинилися до того, що саме ЗУНР у 1918–1919 рр. була найближчою до осягнення державної незалежності, чому зашкодила, хоч як це парадоксально, соборницька ідеологія – обов’язковий атрибут виховного процесу серед галичан-українців. Якби не вона і не бажання осягнути максимуму у війні з відродженою Польщею, то вже на Паризькій мирній конференції могла постати мала Україна, зі столицею в Станіславові, на кшталт Литви навколо Каунаса.