Колегія Павла Ґалаґана в Києві як модель
елітної української школи

Ігор Гирич

У 1871 р. дідич з Гетьманщини, нащадок великоземельної козацької старшини на Лівобережній Україні Григорій Ґалаґан заснував у Києві ліцей українського типу – колегію Павла Ґалаґана. Вже сама назва – колегія – пов’язувала цю школу з популярним у ХVІІІ ст. однойменним типом середнього навчального закладу, які існували в Києві, Чернігові, Переяславі та Харкові.

Г. Ґалаґан – один з провідних громадських діячів середини ХІХ ст. Діяч селянської реформи, пропагандист кобзарської творчості і меценат О. Вересая, Г. Ґалаґан був одним із спонсорів Південно-Західного географічного товариства. Новий заклад й був покликаний плекати й виховувати нову українську інтелектуальну еліту. Він не мав традиційного статуту офіційних гімназій. Скориставшись зв’язками у Петербурзі, Г. Ґалаґан домігся затвердження Міністерством освіти Росії спеціального статуту колегії, яка керувалася у своїй діяльності засадами корпоративності й поглибленого вивчення гуманітарних предметів: передусім філології і літератури, а також правничої науки та історії права. Для пошуку талановитої молоді у маленьких містах і містечках України колегіальна рада щороку їздила по державних гімназіях і прогімназіях для відбору юнаків до завершення навчання у колегії П. Ґалаґана. Відбирали переважно дітей українського походження, причому фінансове становище родини не мало значення, головним була успішність у навчанні. Більшість учнів належали до сімей міщан, дрібних дідичів і навіть селян. Великий відсоток припадав на дітей київської професури з університету. Це змушувало учнів, які не мали відповідних освітніх можливостей доколегіального виховання, орієнтуватися на сильних учнів. Навчалося одночасно не більше 80 осіб, причому половина дітей перебувала на пансіонерському утриманні.

Викладачі й директори дбайливо підбиралися членами-засновниками колегії – родиною Ґалаґанів. Практично всі викладачі мали українофільські симпатії і були активними учасниками українського руху в 60-х – 80-х рр. ХІХ ст., поліційно переслідувалися за свої “антиурядові дії”. У колегії викладали такі світила науки і старогромадівці, як П. Житецький, Є. Трегубов, П. Нечипоренко, В. Науменко, А. Дудка-Степовича. Коли на початку 1890-х рр. директором на три роки став відомий російський поет І. Анненський, який намагався вести викладання в офіційно-російському дусі, Катерина Ґалаґан зробила все можливе для звільнення його з посади. І навіть заступництво попечителя Київського навчального округу не допомогло І. Анненському залишитися на посаді. Цікаво, що його наступним місцем праці була така елітна російська гімназія, як колишній ліцей у Царському Селі.

Викладати українською було заборонено, проте практичні заняття і наукові вправи надолужували цей недолік. Учні в позаурочний час могли вивчати українознавчі дисципліни. Історичний предмет не був у викладах превалюючим, тому серед істориків та літературознавців випускниками були ті, хто працював пізніше для російської науки. Згадаймо академіка-медієвіста Д. Петрушевського, Н. Котляревського, Й. Покровського. Але натомість у секторі філології і літературознавства та історії права колегія дала українській науці ХХ ст. найбільше число фахівців. П’ять академіків ВУАН та кілька її членів-кореспондентів були вихованцями колегії. Це майже третина першого складу Української академії наук. Згадаймо сходознавця і філолога А. Кримського, правника О. Малиновського, гігієніста О. Корчак-Чепурківського, президента ВУАН ботаніка В. Липського, правника-міжнародника В. Грабаря, члена-кореспондента ВУАН історика права давньокиївського часу М. Максимейка, поетів і літературознавців М. Драй-Хмару, П. Филиповича. Цікаво, що на роботу викладачами намагалися брати випускників цієї ж гімназії. Колегію кінчали і майбутні військові діячі УНР та державники Андрій Лівицький – наступник С. Петлюри в екзильному уряді УНР та Микола Палієнко – учасник визвольних змагань 1917–1921 рр., командувач гарматного дивізіону дивізії “Галичина” у 1944 р.

Колегія Павла Ґалаґана була негласним освітнім закладом Старої Громади. Не випадково саме в домовій церкві колегії у 1886 р. брав шлюб Іван Франко. А дружиною його стала племінниця багатолітнього викладача колегії і старогромадівця Єлисея Трегубова Ольга Хоружинська. В цілому, наскільки це було можливо у підросійській політичній ситуації, колегія Павла Ґалаґана свою місію виконала. Хоч кількість випускників її майже за п’ятдесят років була незначною – лише близько 1000 осіб, та лише науковцями і професорами гімназій, ліцеїв і університетів стало близько сотні її випускників. Більшість представників історико-правничої школи М. Владимирського-Буданова в київському університеті були вихованцями колегії.