Чи суперечить “національне” “космополітичному”?

Ігор Гирич

Великою світоглядною проблемою у виховній сфері для України, як і для всіх інших країн, що вийшли з комуністичних імперій СРСР і Юґославії, є боязнь, щоб Європейський Союз не став для наших громадян новим імперським центром, щоб Україна не стала новою “молодшою сестрою” для Німеччини чи Франції. У новій архітектоніці Європи приховано присутні такі моменти поблажливо-васальних культурних взаємин між провідними країнами і “малими” державами зі Сходу Європи, що дуже нагадують взаємини Москви зі своїми національними околицями царсько-радянських часів. З другого боку, свої націонал-радикали пропонують протилежний контекст – тактику боротьби “мононаціональної обложеної фортеці” зі своїми відвічними ворогами-сусідами, якими у випадку з Україною вважають всіх її сусідів, виключаючи лише Білорусь.

Але насправді існує альтернатива надмірній “космополітизації” і “націоналізації” української історії в школі. Можна бачити все розмаїття держав і націй, не втрачаючи одночасно власного національного –“Я” [28]. А заразом і національне може бути космополітичним, якщо зможемо фактажем переконати Європу у цивілізаційній вартості українського проекту. Якщо українську історію розглядати в контексті глобальної східноєвропейської історії, протиріччя зникатимуть самі по собі. Залишаючись на позиції національної схеми української історії, ми оцінюватимемо власний історичний процес у постійному контакті і переплетенні із загальносвітовими тенденціями в цьому регіоні Європи. Ми стверджуватимемо не якийсь особливий український шлях, а всеєвропейський історичний процес на Сході Європи, за якого відбувалося взаємопроникнення, спільне збагачення, взаємовплив культур.

Більше того, завдяки регіональному розсуненню обріїв української історії ми створюємо привабливіший образ її минувшини для наших громадян півдня і сходу України, що перебувають під потужним культурним впливом Росії. Українська складова була вирішальною при формуванні імперської господарсько-культурної моці Росії кінця ХVІ – ХІХ ст., так само, як, скажімо, шотландська складова визначала торгово-фінансову і військову потугу англійців і Британської імперії.

Примітки

28. Докладніше цю думку розвинено: Гирич І. Чи суперечить національний міф історичній правді? // Історія України. – 2001. – № 2 (210). – С. 4–5.